Улюблені книги: Кузько Кузякін

25.03.2017

Переглядів: 2341

http://chytay-ua.com/

Кузько Кузякін (Дмитро Кузьменко) – дитячий письменник та ілюстратор, який прекрасно розуміє свою основну читацьку аудиторію, адже окрім журналістської, має ще й педагогічну освіту та працював вихователем і вчителем фізики. Тому, зрештою, не дивно, що його книги виходять такими живими, динамічними, повчальними, але не моралізаторськими, дотепними, вдавано простими і заразом продуманими до найменших деталей.

"Зубасті задачки", "Кожен може стати принцесою" (у співавторстві з Євгенією Добровою), "(Я х трамвай + зоопарк)2" вже припали до душі не одній дитині, а от остання книга Кузька Кузякіна "Біла трішки чорна-пречорна книжка" має всі шанси завоювати любов і дорослої аудиторії. Чудове поєднання оповіді, наукових фактів, експериментів і, звісно ж, ілюстрацій, які можна розглядати  дуже довго, сподобається навіть тим, хто вже встиг змінити фото у паспорті (Підтверджую: автор змусила половину редакції провести з нею парочку експериментів, а іншу половину перетворила на адептів Культу Поклоніння Чорній Вівці – прим. головного редактора).

Тож сьогодні Читай.ua говорить з Кузьком Кузякіним про його улюблені книги.

Книга: паперова чи електронна?  Винятково паперова. Електронних книжок не читаю, бо сприймаю книжку як мистецький продукт в цілісності, а в електронному вигляді вона перетворюється лише на інформацію. Крім того, раніше я завжди читав з олівцем і щось підкреслював у книжці.

Книга, з якою асоціюєте себе:  "Почемучка" - це книга цілого колективу авторів і художників. Можна сказати, це зразок, як треба робити пізнавальну книжку. Ілюстрації, макет, структура, герої книжки, художні і пізнавальні елементи – в ній цікаво все. Скільки себе пам’ятаю, ця книжка завжди була у мене. Я її гортав мільйон разів, роздивлявся і перемальовував якісь малюнки, використовував як прес і багато іншого. Впевнений, що текст цієї книжки створено також на найвищому рівні. Але, на жаль, я її досі не прочитав, хіба якісь окремі абзаци.

Книги, котрі читати НЕ будете:  Будь-яка книжка з того, що у нас називають езотеричною літературою.

Недочитані книги:  Дуже багато. До свого сорому, я ще досі не прочитав усю Біблію. Крім того, найнедочитаніша книжка – це, мабуть, "Архіпелаг Гулаг" Солженіцина. Зараз закладка десь уже ближче до середини. Але там ще читити і читати. І навіть гадки не маю, коли я до неї знову повернуся.

Особистість, котра надихає:  Мої спочилі в Бозі дідусь і бабуся.

Музика, що створює настрій:  Намагаюся не пропускати цікавих концертів академічної музики в тих містах, де опиняюся, особливо нової академічної музики, також це деякі види джазу, народна та популярна музика.

Фільм, що вразив:  Якщо говорити саме про фільм, що вразив, то на думку спали "Птахи" Жака Перрена. Пригадую, свого часу я навіть купив відеокасету з цим фільмом і дуже тішився. Не знаю, яке б враження він справив зараз. Але тоді для мене це було щось направду неймовірне.

Життєве кредо:  Я його стільки разів зраджую, що соромно навіть називати.

Список вийшов дуже строкатий і спонтанний. І жодним чином ніякий не топ, а перше що спадало на думку без особливого мудрування і розставляння пріоритетів. Отож:

Аркадій Фідлер "Білий Ягуар – вождь араваків". Я вже не пам’ятаю, про що саме ця книжка. З назви очевидно, що про індіанців. Знаю лише, що в дитинстві вона мене дуже вразила.

Василь Стус "Небо. Кручі. Провалля. Вода". Для мене особисто Василь Стус – це український поет № 1. Не певен, що його велич оцінено сповна. Ці вірші ще чекають на справжнє відкриття.

Тадеуш Боровський "У нас, в Аушвіці". За останні два роки ніяка інша книжка не вразила більше.

Курт Воннеґут "Бойня номер п’ять". Ця книжка хоч і геть інакша, але якщо би я розставляв книжки на своїй поличці в якомусь порядку, то пов’язав би її у своєрідний двотомник з "У нас, в Аушвіці".

Туве Янсон "Країна Мумі-тролів". Найкраща дитячо-недитяча книжка всіх часів та народів.

"Повчання дітям" Володимира Мономаха. Цей начебто простий твір дуже глибокий за формою та за змістом. Особливо вражає, що його написала перша особа великої на той час держави. Мені важко уявити, щоб хтось із сучасних політичних лідерів мислив подібними категоріями.

"1984" Джордж Оруелл. Найбільше розчарування останніх років. Як на мене, дуже передбачуваний і прямолінійний твір.

"Тіні забутих предків" Михайло Коцюбинський. Коцюбинський – моя давня і незмінна прозова любов з першого слова. Десь тут же стоїть "Зачарована Десна" Олександра Довженка.

Антуан де Сент-Екзюпері "Маленький принц". Книжка, яку в юності має прочитати кожен. І так має бути завжди.

Томас Кун "Структура наукових революцій". Свого часу ця книжка була справжнім відкриттям. Вона багато розставила на свої місця. І саме вона, а не псевдоуніверситетська освіта, нарешті прояснила, що таке справжня наука.

Оксана Пелюшенко

Редактор рубрики «Книги», відповідальна за PR, Твіттер, смаколики і вазони в офісі.

Сторінка автора в Facebook

author photo