Улюблені книги: Алла Рогашко

29.04.2017

Переглядів: 2716

http://chytay-ua.com/

Алла Рогашко – це завжди щиро, чесно і життєво. Це завжди любов, любов до міста, до світу, до кожного персонажа і до читача. Це легко, майже невагомо, але заразом дуже проникливо – саме те, за що читачі, особливо читачки, люблять прозу письменниці.

Зовсім нещодавно побачила світ нова книга Алли Рогашко «Її сукня», яка напевно припаде до душі тим, хто встиг полюбити романи «Осіннє рондо місячної ночі», «Крізь безодню до світла», а також її коротку прозу, що входить до збірок «Львів. Вишні. Дощі» та «Львів. Смаколики. Різдво».

Тож сьогодні про улюблені книги, фільми та музику читачам Читай.ua розповідає письменниця з Рівного Алла Рогашко, справжній книго-, мело- та кіноман.

Книга: паперова чи електронна?  Лише паперова! Кожна книга має свою енергетику, яку заклав у неї автор, і саме паперова добре її передає. Люблю тримати книгу в руках, вдихати запах і відчувати ту – щораз іншу – енергетику. Лише так можна відчути книгу, а не лише прочитати.

Книга, з якою асоціюєте себе.  Майже у кожній книзі, яку читаю, місцями впізнаю себе. Переважно це книги авторів, які близькі мені за світовідчуттям, тому – ось так. Окремої книги виділити не можу, бо в тих, яких відчуваю чи впізнаю себе – це лише якісь окремі моменти, настрої, чи ж частка світогляду. Хіба мій роман «Її сукня», в якому героїня – мій прототип. У ньому дійсно «багато мене», моїх власних почуттів, емоцій, є навіть реальні моменти з мого життя. Це не моя біографія, але…  певні асоціації з собою таки можу провести.

Книги, котрі читати НЕ будете.  Наукову фантастику, технічну літературу.

Недочитані книги.  Іноді трапляється, що книжка, яку починаю читати, «не йде», але це не означає, що вона погана. Просто не в той час втрапила до рук. Тож просто відкладаю, а потім, коли настає «той момент», повертаюсь до неї. Хоч таке трапляється вкрай рідко, бо зазвичай у мої руки потрапляють ті книги, які точно знаю, що прочитаю і вподобаю. І – саме в потрібний час.

Особистість, котра надихає.  Дуже надихають видатні Особистості з важкою долею. До глибини душі вражають їхня сила волі, незламність, отой міцний внутрішній стержень, завдяки якому долають труднощі. І хоча мають не лише злети, а й падіння, їх не тільки люблять, а й ненавидять, їм заздрять, але вони вперто підіймаються з колін і рухаються далі. Ось це вражає і дійсно надихає. Схиляюсь перед такими особистостями. Переважно це творчі люди – письменники, музиканти, актори, художники. Якщо ж виділити когось одного, то це безсумнівно Майкл Джексон.

Музика, що створює настрій.  О, Музика... Це те, з чим я «крокую по життю» і без чого себе не уявляю. Музика поруч зі мною звучить завжди, я шалений меломан! Перше, що роблю, прокинувшись, чи ж прийшовши додому – це вмикаю музику. Як сказав один мій приятель музикант: «Музика – це гармонія, електрика життя», і без цієї електрики я просто не здатна жити. Це правда. Люблю різну. Диски з музикою Майкла Джексона, Джорджа Майкла, Be Geez, Earth, Wind & Fire, Ел Джерро, Рея Чарльза, Джеймса Брауна, Джо Кокера, Кріса Рі, Майкла Болтона – практично не лишають мого музичного центру, завжди під рукою.

Також люблю творчість Адріано Челентано. Більшість сприймає його як коміка кіно і знають лише кілька загальновідомих пісень, а насправді його музичний «доробок» неймовірний! Маю всі його альбоми і люблю поринути в його музику. Взагалі італійська музика дуже мелодійна і світла, надихає і занурює в якісь особливі гармонійні стани. З української естради – є запеклою шанувальницею гурту «СКАЙ». Їхні тексти справжні, щирі, а музика – дуже класна. Подобається «Океан Ельзи», хоч останнім часом не можу їх слухати, бо нестримно починаю плакати. Щось таке вони зачіпають в душі потаємне...

Фільм, що вразив.  Я не лише меломан, але й шалений кіноман. Боюсь уявити, яку величезну масу фільмів передивилась за своє життя! Серед улюбленців-акторів – Елізабет Тейлор, Анна Маньяні, Марлон Брандо, Джеймс Стюарт, Гамфрі Богарт, Аль Пачіно. Схиляюсь перед творчістю режисерів Федеріко Фелліні, Лукіно Вісконті, Інґмара Берґмана, Девіда Лінча, Вуді Алена, Ларса фон Трієра і багатьох інших. Обожнюю старі фільми 40-70 років, вони такі справжні, щирі... Фільмів, які вразили, насправді дуже багато. Перше, що спадає на думку, – драма «Кохання» 1948 року із Анною Маньяні, недавно вкотре його переглядала. Яка експресія, надрив почуттів «на грані», просто на рівні оголеного нерва... Також вражаючі драматичні фільми, зняті за п’єсами Теннессі Вільямса - «Трамвай "Бажання"», «Раптово, минулого літа», «З породи втікачів», «Кішка на розпеченому даху». Потужні, психологічно-глибокі, актуальні й тепер, хоч написані і зняті в минулому столітті. З новіших дуже вразили «Незворотність» Ґаспара Ное, «Антихрист» Ларса фон Трієра.

Життєве кредо.  Щирість і відвертість. Бути собою, попри все.

«Сни Юлії і Германа» Галини Пагутяк. Надзвичайна книга, сюжет – просто неймовірний. Переплетення не лише сюжетних ліній, але й світів і століть. Містичні мандрівки у снах і в часі – це те, що мені дуже близьке і те, що справді торкає. Узагалі дуже люблю прозу цієї письменниці, кожна її книга – це окрема мандрівка у якийсь незвіданий, цікавезний світ. Саме цю книгу вважаю, нехай це звучить пафосно, – геніальною! Шкода, що наш кінематограф лише спинається на ноги – за цією книгою можна було би зняти бомбезний фільм!

«Руйнування ляльки» Степана Процюка. Люблю психологію, дуже цікаві мені оті внутрішні порухи людської душі, те, про що більшість соромиться говорити і зазвичай тримає глибоко в собі. Проза Степана Процюка тим мене й зачепила колись, що саме таких тем він і торкається – внутрішніх переживань, отих «скелетів душі», котрі він нещадно витягає зовні. Дуже люблю його книги і перечитала майже усі. Саме цю книгу читала кілька разів, зачепила вона мене тією відвертістю і сміливістю. Та й алегоричні сцени у прозі цього письменника – це щось виняткове і незвичайне, в сучасній літературі такого не зустрічала в жодного автора.

«Дім на горі» Валерія Шевчука. Цей письменник теж є одним із моїх улюблених, відкрила його для себе лише кілька років тому. Коли книга зачіпає вже з першого рядочка і читання дарує естетичну насолоду – це точно «твоя книга», в даному контексті «моя». Неймовірна глибина, мудрість, життєва філософія, багатогранні смисли, таємничість, легка містичність – усе те, що мені близьке. Це направду видатний Майстер Слова, перед яким схиляюсь. Саме зараз почала читати «Три листки за вікном» - книга вразила з першого абзацу! Це просто дивовижно!

«Не йди» Марґарет Мадзантіні. Колись вразив цей фільм італійського режисера Серджіо Кастеллітто, який зняв за романом своєї дружини. Це потужна психологічна драма, надзвичайно емоційна і місцями просто роздираюча. Вражає те, наскільки нелогічні вчинки іноді здатна вчиняти людина. І які по тому виникають наслідки. Як почуття дарують силу і водночас роблять людину слабкою. Які парадоксальні речі здатна вчиняти Доля «руками» людини...

«Квіти для Елджернона» Деніела Кіза. Книга з безліччю глибоких смислів. Автор заклав у роман дуже важливі посилання, і якби той, хто читає, відчув їх, відчитав – наш світ був би кращим. Часто згадую слова з пісні Майкла Джексона «Людина в дзеркалі»: «Якщо ти хочеш зробити світ кращим – поглянь на себе і зміни щось». Якби ж кожен справді почав із себе... Але це з області фантастики, на жаль, бо люди звикли дивитись на когось, не на себе. І від цього насправді дуже сумно. Книга збурила в мені безліч емоцій. Взагалі гостро ставлюсь до людської байдужості, жорстокості, несправедливості. А тут автор яскраво показав, наскільки низькою і підлою може бути людина. І як дитячі травми накладають відбиток на все подальше життя... Якби люди мали щасливе дитинство – були би добрішими і, відповідно, світ був би кращим. Отакі та безліч інших думок збурила в мене ця книга. Побільше б таких... 

poster