Френк Герберт "Дюна"

22.08.2017

Переглядів: 4076

http://chytay-ua.com/

Фрименам стало зрозуміло, що Кайнс – не зовсім божевільний. 

Просто він достатньо божевільний, щоб стати святим.

Френк Герберт, «Дюна»

Американський фантаст Френк Герберт був не зовсім божевільним.

Утім тоді, у 60-их, цілком можливо, що саме так про нього подумали видавці, яким на стіл лягли 215 тис. гербертівських слів. Що за захмарний обсяг? Що за запаморочлива мова? Що за пустельний, дивний світ? 

Два десятки видавців відмовили Френку Герберту в публікації його «Дюни» – першого роману із саги «Хроніки Дюни». Як добре, що півстоліття тому видавництво Chilton Books (спеціалізувалося на публікації довідників з авторемонту) ризикнуло …

Френк Герберт був не зовсім божевільним. Просто він був достатньо божевільний, аби стати генієм.

***

Вода висихає. І не говоріть мені про кругообіг води у природі – я теж це проходила в школі. Просто порівняйте знімки NASA планети Земля у 60-х роках і тепер. Зрештою, поїдьте до бабусі в село: вона розповість, що та калюжа на дні западини колись була доволі пристойним ставком. А та криниця колись поїла всю сім’ю, але одного ранку виявилась порожньою. А он той тоненький, як гілочка дерева пізньою осінню, потічок  колись було не переступити. 

Але здається, ми трохи відхилились. Давайте повернемо до Арракісу — непривітної пустельної планети також знаної як Дюна – планета прянощів. Меланж або прянощі – найцінніша речовина у всесвіті, яку можна знайти тільки на Арракісі. Вона може все: і продовжувати життя, і сприяти міжзоряним польотам, і навіювати варіанти майбутнього. Натомість забере лише білизну очей, залишивши по собі бездонну, як найглибше озеро, синь. 

Справа в тому, що цінним меланж був тільки для зовнішнього світу. Для місцевого населення, фрименів, найціннішою речовиною була вода. Бо її просто не було.

Тож давайте візьмемо курс на це «задуп’я світу», яке «бог створив, щоб гартувати вірних». Принаймні, так поговорювали фримени. О так, вони саме гартувалися: на планеті, де бракує води, під нещадною спекою протистояли пустельним вітрам і гігантським хробакам – охоронцям прянощів. Вони навчилися збирати росу, переробляти вологу власного тіла. Їм до міліграма відомо, скільки води містить людське тіло. Навіть якщо воно мертве. Особливо, якщо тіло мертве. Вони дотримувались водної дисципліни і сповідували правило, що «плоть людини належить їй самій, але її вода – племені». 

Фримени досконало оволоділи мистецтвом партизанської війни. Їхніми ворогами були не хробаки і навіть не пустеля. Вони не виживали у пустелі, ні. Вони там жили. А от їхній дім, їхня планета ставала розмінною монетою у політичних інтригах Великих Домів і Гільдії Лоцманів (щось на кшталт політичного штативу, який підтримував Велику Конвенцію). Фримени протистояли номінальним господарям планети, ревно оберігаючи одну таємницю (чи не одну?) і чекаючи на прихід Пророка, який змусить «воду падати з неба».

Наш ‘коптер прибув якраз вчасно. Саме зараз на Арракісі змінюється влада. Падишах-Імператор Шаддам IV передав важелі правління планетою від дому Харконненів – дому Атрідів. Утім, глави домів (Барон Владімір Харконнен та Герцог Лето Атрід) не є ключовими фігурами на цій пустельній дошці. У центрі всієї історії – нащадок трону, син Герцога і Леді Джессіки – Пол. Зараз юнаку п'ятнадцять, але він швидко подорослішає.

Леді Джессіка – одна з нараторів роману. Вона конкубіна (офіційна наложниця) Герцога, походить з давньої школи ментальних і фізичних тренувань Бене Ґессерит (школу було створено після того, як Джигад знищив «розумні машини» і роботів) і є для Лето Атріда чимось більшим, ніж просто наложницею.

Пол Атрід. З часом юнак «обросте» стількома іменами і легендами, стількома прибічниками і ворогами, що й говорити марно. Звісно, якщо доживе. Якщо виживе. Чи стане Пол Пророком, на якого так чекають фримени?

Герберт не зберігає інтриги. Читачу з перших сторінок стає відомо, що Герцог приречений. Хто ж засуне ніж у спину благородного Герцога Лета? Читач і про це відразу дізнається, на відміну від вірних дому Атрідів підданих: Дункана Айдаго, Ґурні Галлека, ментанта Хавата та інших. 

«Дюна» проілюстрована розкішними малюнками – вдалий хід для того, аби розбавити великий за обсягом текст. Вона написана для любителів «читання з Вікіпедією», єдина різниця в тому, що тут «Термінологія Імперії» відразу наприкінці книжки. «Дюна» – це найпустельніший світ літературного мультиверсу. Але не менш захоплюючий, ніж толкіенівське Середзем’я, пратчеттівський Плаский світ чи мартінівський Вестерос.

У романі Герберт піднімає питання релігії і сліпої відданості, боротьби за владу і за справедливість. Він говорить про одвічні істини, як то зрада і вірність, кохання і ненависть, забуття і колективна пам’ять. Автор нагадує, що природа у гармонії з людиною житиме не вічно, а політика ніколи не буде чесною.

Френк Герберт називає свій magnum opus «спробою передбачення» і присвячує її екологам посушливих земель – «людям, чия справа виходить за межі ідей і простягається в царину «реальних матеріалів».

Будемо відвертими. Гербертівське майбутнє не таке уже й далеке: політика не стає чеснішою, міжпланетні польоти – лише питання часу, наш меланж називається «чорним золотом» та й води стає дедалі менше. Хіба що хробаки своїми розмірами не вражають. Наразі вони роз’їдають тільки наші душі. 

Залишилось дочекатися тільки Великого повстання, Джигаду – відправної точки подій у світі Герберта, – хрестового походу проти комп’ютерів, мислячих машин і розумних роботів. Його основна заповідь залишилась в тамтешній Біблії: «Не сотвори машини, яка б імітувала розум Людини». Втім, якщо сучасні спеціалісти вигадають, як утілити в життя приписи іншого американського фантаста Айзека Азімова (перший закон робототехніки Азімова гласить: «Робот не може заподіяти шкоду людині, або своєю бездіяльністю дозволити, щоб людині була заподіяна шкода»), то і Великого постання не буде. Хто знає. Поживемо – побачимо. 

Додатково: «Дюна» Френка Герберта вперше побачила світ у 1965 році. Книга виборола престижні літературні нагороди: премію Г’юґо і премію Неб’юла в категорії «Найкращий роман», премію SFinks як «Книга року», неодноразове визнання від журналу «Локус» у категорії «Найкращий роман усіх часів». Продано понад десять мільйонів примірників у всьому світі, а книгу перекладено більш ніж 20 мовами.

Українською книга з’явилася в 2017 році у видавництві «Клуб Сімейного Дозвілля». В оформленні видання використано обкладинку, ілюстрації, а також карту на форзаці з ексклюзивного видання до 50-річчя «Дюни» від Folio Society. Переклад з англійської забезпечили Катерина Грицайчук та Анатолій Пітик. 

Френк Герберт помер у 1986 році. Але його світ продовжує жити. 

Другий роман із серії: Френк Герберт "Месія дюни"

poster