Анатомія алфавіту. А

А

А

А – це перша буква в алфавіті і в «Букварі». На кожному святі Букварика в кожній школі батьки готові ледь не платити за те, аби саме їхнє чадо могло гордо вийти на сцену першим і розказати віршик про букву «А». А в мене от свого часу була буква «О». Теж, до речі, дуже красива. І можна навіть сказати, безконечна, не те, що якась там «А»!

Букву «А» треба сильно похвалити за її глибину і багатозначність. Вона здатна виражати неймовірно широкий спектр почуттів: радість, страх, розчарування, здогад, розуміння, біль, невпевненість і ще Бог зна що. Тут все залежить від інтонації і сили голосу. Або від того, що вам хочеться почути. 

Взагалі-то «А» – не моя улюблена літера. Мене мають зрозуміти ті, хто любить грати в «Міста» (поняття не маю, як гра називається по-людськи, але суть така: придумати назву міста, яка б починалася на ту літеру, якою закінчується місто попереднього гравця). Алушта, Алупка, Астана, Анкара, Агра, Аддіс-Абеба, Алма-Ата, Атланта – і ти розумієш, що «А» ну просто зациклена на собі і страшенно любить ходити по колу. Думаю, «А» має внутрішній конфлікт: хоче гордо стояти попереду, хоча поводиться так, що куди краще їй підійшла б форма «О».    

Аґрус

Аґрус – то така смачна ягода, яка росте на страшенно колючих кущах. Не скажу, що він мій улюбленець в ягідному світі, але те, що штука смачна і безперечно гідна уваги – факт. З аґрусу добрі люди мають звичку варити так зване «королівське» варення. Хто не в курсі, його готують з трохи недостиглого аґрусу, котрий перемішують з вишневими листками і цукром. Але перед тим, як почати перемішувати, потрібно спершу той самий аґрус нарвати. А кущі колючі. А аґрусу треба багато. А ручки подряпані вже після перших літрів-двох зібраних ягід. А голосно висловлюватися на тему того, що ти про все це думаєш, не варто, бо мама стоїть поруч. Словом, процес підготовки до приготування варення дуже відповідальний і не з найприємніших. 

Далі весь той аґрус треба перемити, перерізати пополам і повибирати з них зернятка. До останнього краще підходити все-таки без подряпин і порізів на руках, інакше пекти буде добряче. 

І от, коли ти вже сидиш перед величезною мискою з випотрошеними аґрусовими тільцями, а кури на подвір’ї радісно доїдають зернята, виявляється, що треба ще йти рвати листочки з вишні. Вони мають пройти серйозний кастинг: то повинні бути добірні листки без плямок, не порвані, не дуже маленькі і не сильно великі. 

Я от думаю, є сенс говорити, що я не люблю варення? 

Хоча, насправді аґрус – страшенно корисна і смачна штука , і мені дуже подобається, коли старі люди називають його ягрустом.  Але їсти аґрус все таки краще у свіжому вигляді, а не зацукрованому. 

Автобус

Я люблю їздити автобусами. Я взагалі люблю їздити, але автобусами особливо. В них завжди панує якась особлива атмосфера, яка залежить від маршруту і тривалості руху. 

В автобусах дуже легко думається, до того ж думається чогось на глобальні, глибокі і філософські теми. Щоправда, це не стосується тих моментів, коли ти студент і намагаєшся в п’ятницю ввечері доїхати в село з навчання або коли з сумкою хочеш добратися додому на великі свята, як ото Різдво чи Паска. Тоді про філософське думати виходить якось не дуже, зате внутрішні і не тільки монологи в адресу попутників розцвітають у всій красі.

Я думаю, що моя любов до автобусних поїздок почалася ще зі шкільних часів, коли ми їздили на екскурсії в Галич, Солотвино, Чернівці чи Бережани, коли об’їздили замки Львівщини чи коли просто їздили на декілька днів у Карпати. Автобус в ті часи – то передчуття чогось нового, нових відкриттів, вражень, знайомств. А ще це обов’язково бутерброди і «Мівіна», гра на гітарі і співи. Ну і головне щастя – першому встигнути зайняти місце на бамбетлі, тобто в самому  кінці салону. І дуже важливо, щоб це місце було біля вікна. Дивитися, як змінюються пейзажі, погода, будинки, люди, як день переходить в ніч і навпаки – це безцінно.   

Абрикос 

Абрикоси в моїх краях не водяться, бо вони дуже примхливі і клімат їм треба тепліший і сухіший. Тому для мене абрикоси досить довго були екзотичними фруктами десь на одному рівні з бананами і кокосами. Їх нам купляли не так часто, а привезене тіткою абрикосове варення взагалі було на вагу золота. 

Зате абрикоси прекрасно водяться в тих краях, де колись служив мій тато. Коли ми приїхали туди вперше, мене розбив, здається, перший в житті культурний шок: у них ростуть абрикоси! Не просто ростуть, а ростуть вздовж вулиць, як в нас грушки-дички!! І не просто собі ростуть, а ще й осипаються, і їх ніхто не збирає!!! Так і гниє медово-солодке добро на тротуарах і обочинах, поки його двірники не позмітають! Як взагалі в цьому світі могло існувати таке марнотратство? Як люди могли ходити повз достиглі абрикоси і не підбирати їх? Ні, нормальні люди так робити не можуть! Моїй впевненості в цьому не було меж. 

А якось, щоб хоч трохи нас окультурити, тато приніс додому великий пакет абрикос і велику банку меду. А ви знали, що якщо з абрикос дістати кісточку і запхати замість неї ложку меду, то виходить вдвічі смачніше? Я тепер знаю. А ще знаю, від чого в мене може бути найсильніша харчова алергія. 

Аспірин 

Аспірин, як несподівано виявилося одного дня, мені ковтати не варто, бо починає сильно текти кров з носа. Аспірин не любить мене, я не люблю аспірин. Ми квити і писати про нього більше немає сенсу.

ПОЧАТОК ТУТ

ПРОДОВЖЕННЯ ТУТ

ДАЛІ БУДЕ…