Анатомія алфавіту. Б

17.12.2017

Переглядів: 1001

http://chytay-ua.com/

Б

Бузок 

Бузок взагалі рослина цікава. Мало того, що страшенно невибаглива у догляді, то ще й здатна рости практично скрізь і може використовуватися ледь не як живопліт. Бузок радує не тільки різноманіттям кольорів і відтінків, а ще і неповторним ароматом. Але якщо цього аромату забагато і ви понаставляли букетів в кожному кутку і на всіх тумбочках, то голівка може боліти сильно і довго. 

А загалом же високі старі кущі бузку в мене завжди асоціюються з сусідським подвір’ям і повертають у дитинство. Там, в тому дитинстві,  в одному великому будинку жило п’ятеро сімей, а перед самим подвір’ям був палісадник, відгороджений від дороги стіною високих бузкових кущів, які практично ніхто ніколи не обрізав, хіба що кози об’їдали гілки, до яких могли дотягнутися. 

І ми малі гралися серед тих кущів. У кожного була своя «хата» – простір від одного куща до іншого. І кожен таку свою «кімнату» прикрашав, як міг і чим міг: квітами, іграшками, фантиками, красивими камінчиками, битим склом і всім, що тільки потрапляло під руки. Хороші були часи: знайшов розбиту тарілку з красивими намальованими квіточками – і все: життя прекрасне! Хоча, власне, так воно і було. Та й зараз є. От тільки не кажіть про це бузку. Його вже майже весь вирубали. 

Брімка

Брімка – то, можна сказати,  слово для обраних і посвячених у Велику Таємницю Буття. Ну а для непосвячених поясню: брімкою в Карпатах називають дерев’яну огорожу, зроблену з горизонтальних жердин, стовбурів молодих дерев чи довгих розколених дошок. Принаймні, так нам пояснила бабуся, коли ми, нікчеми, примудрилися загубити Яблунівський перевал. Неповторною місцевою говіркою старенька сказала: «Та во, йдіт такуво прямо, а там, за третом брімков, дугори пійдете». За чим саме мали попертися нарешті вгору, ми второпали аж з третього разу. 

Потім виявилося, що те, що нам назвали «брімкою» справжньою брімкою не є, оскільки в останній ще мають бути вертикальні жердки, вплетені чи прибиті до горизонтальних таким чином, аби зверху виходило  щось схоже на частокіл. Такими загородами гуцули захищали худобину від вовків. Але як би там не було, слово «брімка» мені подобається! Миле воно якесь, добре і домашнє. Хай буде! 

Базар 

Базари бувають різними. В цілому, я їх не люблю: занадто багато людей, занадто приставучі продавці, занадто багато товару, який рідко чим відрізняється, окрім ціни. 

Єдиний базар, який я люблю, – це той базар, що влаштовували навколо церкви в моєму селі на празник (храмове свято по-правильному). 

Зараз такого вже не роблять. Немає сенсу, бо в магазинах і на базарах в містах є все, не треба чекати до травня (саме тоді в нас в селі праздник), коли приїдуть люди з найрізноманітнішим крамом. А приїздило їх немало. І з нашої області, і з сусідніх. Привозили різне: і солодощі, і розсаду, і картини, і одіяла та інші речі з овечої вовни, і ікони. Особливо ходовими були цукерки-півники на паличці. Там ще були ведмедики, зайчики і лисички, але запам’яталися чогось найбільше півники: зелені, жовті, червоні… різні. 

Ми були малі і чекали не стільки того праздника, скільки базару. Нам давали гроші і на півників, і на шоколадний батончик, і на морозиво. А ще могли купити якусь іграшку. На вулиці буяла весна, в руках були цукерки, до закінчення навчального року залишалося ну зовсім мало. Чого ще треба було для щастя? 

Добре, що таких базарів біля церкви в нас вже немає. Боляче бачити, як все, що ти любиш, а значить, ідеалізуєш, розбивається об скелі реальності. Є речі, які краще похоронити до того, як їх захочеться викинути.  

Бандура

Бандура – це народний струнно-щипковий музичний інструмент. При цьому знаючі люди кажуть, що це далеко не найпростіший інструмент, на якому можна навчитися грати. Стосовно цього нічого сказати не можу. З моїм слухом і талантом навіть бубен на рівні початківця-аматора освоїти було б вищим пілотажем! Бандура тут буде як електронний мікроскоп для австралопітека. 

До бандур в мене ставлення трепетне і особливе. Не можу просто пройти мимо вуличного музики, який виводить на ній мелодію народної пісні чи думи, аби не витрусити до його капелюха всіх грошей з кишені. 

Вся річ в тім, що бандура стійко асоціюється в мене з дідусем. Він, окрім того, що вчителював, керував шкільним духовим оркестром, ще й грав у капелі бандуристів. 

Сам дідусь на бандурі не грав. Грати він починав зі скрипки. Власне, дідусь виріс у дуже музикальній сім’ї. Його батько грав у селі на весіллях і танцях разом з троїстими музиками, і в дідуся до музики теж був вроджений талант. Коли був ще хлопчиськом, навчили його грати на скрипці, і Яросько (так дідуся Ярослава називали вдома) грав разом з батьком на тих самих весіллях і танцях. 

Вся штука з музикою в тому, що дідусь був лівша. Аби він міг грати, йому переробили скрипку спеціально під ліву руку. Кажуть, що такий скрипаль серед інших музик був особливо помітний. А потім дідусь трохи підріс, став парубком, і частково через кпини ровесників, частково через щось, що вже назавжди залишиться невідомим, закинув гру на скрипці. Пройдуть роки, і він подарує свою «ліворуку» скрипку дочці друга, теж лівші, яка навчатиметься гри на цьому фантастичному за своєю суттю інструменті. 

А тоді юний дідусь піде на науку, буде грати в духовому оркестрі і навчиться грати на цимбалах. На них він і гратиме в капелі разом з бандуристами.

Загалом же, музика і любов до народних інструментів і музики – це те, що поколіннями передається в моїй сім’ї. А ще у нас в сім’ї є я –людина, якій ведмідь на вухо не просто наступив. Він там потоптався, пострибав, а для певності ще й посидів трохи, бо заморився від тих гімнастичних вправ. 

Жаль тільки, що я ніколи не зможу дідуся цим розчарувати чи засмутити – мертвим до такого діла немає.   

ПОПЕРЕДНЄ ТУТ

ПРОДОВЖЕННЯ ТУТ

poster