Уривок з книги Ніла Ферґюсона "Еволюція грошей"

14.01.2018

Переглядів: 1520

http://chytay-ua.com/

Фінансова неосвіченість шкодить не менше за природні катастрофи, хоча багато людей і досі мало знають про гроші. Чим вони є? Що роблять банки? Яка різниця між акціями й облігаціями? Навіщо купувати страхові поліси чи нерухомість? У книжці висвітлено основні фінансові поняття та концепції, розтлумачено причини останньої потужної світової економічної кризи. Автор розповідає про еволюцію грошей і досліджує світову фінансову історію від її витоків у давній Месопотамії до останньої цифрової трансформації, а також її вплив на позиції західних країн.

У своїй праці «Еволюція грошей. Фінансова історія світу», яка стала світовим бестселером, відомий британський історик і журналіст Ніл Ферґюсон, книга якого «Цивілізації» раніше теж вийшла у видавництві «Наш формат», простежує розвиток фінансів в історії людства. За книжкою було знято телевізійну стрічку із шести частин, яка 2009 року здобула премію «Еммі» як найкращий документальний фільм.

Великий неспокійний

У вестернах, які я дивився в дитинстві, мене зачаровували містечка-привиди — поселення, покинуті мешканцями невдовзі після заснування, оскільки люди мали рухатися вперед, освоюючи й просуваючи далі американські фронтири. Я на власні очі побачив те, що цілком могло стати першим американським мегаполісом-привидом, коли відвідав Новий Орлеан після урагану «Катріна».

До цього в мене були приємні, хоча й невиразні спогади про «Великий спокійний» Новий Орлеан. Підлітком, який закінчив школу, але ще не вступив до університету, я вперше відчув смак свободи саме там, коли з’ясував, що це чи не єдине місце в США, де мені, неповнолітньому, могли продати пиво, після чого, звісно, здавалося, що старезні джазові музиканти у «Презервейшн-хол» грають найсолодшу у світі музику. За 25 років, і майже за два роки після страшного шторму, від того міста залишилася тьмяна тінь. На парафії Сен-Бернар — у районі міста, що найбільше постраждав від шторму, незатопленими залишилися 5 будинків із майже 26 тисяч. Загалом через «Катріну» загинуло 1836 американців, переважна кількість яких мешкала в Луїзіані. Лише в Сен-Бернарі загинуло 47 людей. Ви й досі можете побачити намальовані на дверях будинків позначки, що вказували на знайденого тут мерця. Це спонукає до порівнянь із добою, коли середньовічною Англією ходила Чорна смерть.

Коли я знову повернувся до Нового Орлеана в червні 2007 р., радник Джоуї Діфатта й інші члени муніципального уряду парафії Сен-Бернар досі працювали в трейлерах на задвірках колишньої будівлі муніципалітету, розтрощеної повінню. Діфатта залишився на своєму посту під час шторму, врешті-решт йому довелося вилізти на дах, оскільки рівень води невпинно піднімався. Звідти він із колегами тільки й міг, що безпорадно спостерігати за тим, як їхній чудовий район зникає під тоннами брудної води. Розлючені некомпетентністю Федеральної агенції з управління в надзвичайних ситуаціях, вони вирішили відновити те, що було втрачено. Відтоді вони невтомно намагаються відбудувати колись міцну громаду (багато членів якої, як і сам Діфатта, є нащадками поселенців, котрі прибули до Луїзіани з Канарських островів). Але виявилося зовсім нелегко переконати тисячі переселенців повернутися до Сен-Бернару: через два роки населення парафії складало лишень третину від кількості людей, що мешкали тут до «Катріни». Чи не найбільшу проблему становить страхування. На сьогодні майже неможливо застрахувати будинок у Сен-Бернарі та в інших районах у низовій частині Нового Орлеана. А без страхового поліса на будівлю майже неможливо отримати іпотечний кредит.

Майже всі, хто пережив «Катріну», втратили нерухомість під час цієї катастрофи, бо шкоди зазнали три чверті всіх будівель міста. Було висунуто не менше за 1,75 млн претензій про втрату майна й нещасні випадки, а приблизні страхові виплати мали перевищити 41 млрд доларів, що перетворювало ураган «Катріна» на найдорожчу катастрофу в історії сучасної Америки.

Але «Катріна» не лише затопила Новий Орлеан. Ураган виявив недоліки системи страхування, за якою сфери відповідальності були поділені між приватними страховими компаніями, які пропонували покриття шкоди, завданої вітром, і федеральним урядом, який пропонував покриття в разі повені, — цю схему було запроваджено після урагану «Бетсі» в 1965 р. Після трагедії 2005 р. тисячі інспекторів страхових компаній наводнили берегову лінію Луїзіани та Міссісіпі. Місцеві мешканці стверджували, що завданням інспекторів було не допомогти постраждалим власникам страхових полісів, а знайти лазівки, як уникнути виплат, переконавши страхувальників, що їхнє майно зазнало ушкоджень у результаті повені, а не вітру. Страхові компанії не розраховували на те, що серед власників їхніх полісів знайдеться колишній офіцер, пілот ВМФ США, а заразом і знаменитий адвокат Річард Ф. Скраґґс, чоловік, якого колись називали Королем деліктів.

Уперше про «Дікі» Скраґґса почули із заголовків газет у 1980-х рр., коли він представляв у суді інтереси робітників верфі, легені яких були смертельно ушкоджені через взаємодію з азбестом, — йому вдалося домогтися для них відшкодування у 50 млн доларів. Але це були дрібниці проти того, скільки він пізніше змусив заплатити тютюнові компанії: компенсації на оплату медичних витрат, пов’язаних із лікуванням хвороб, спричинених тютюнокурінням у штаті Міссісіпі та 45 інших штатах склали понад 200 млрд доларів. Ця справа (зафіксована у фільмі 1999 р. «Своя людина» (The Insider)) збагатила Скраґґса. Кажуть, що його гонорар у справі проти тютюнових компаній становив 1,4 млрд доларів, тобто 22 500 за кожну годину роботи його фірми над цією справою. За ці гроші він придбав будинок на береговій лінії Пляжного бульвару, що в містечку Паскаґула — неподалік (звісно, якщо подорожувати приватним літаком) від його контори в Оксфорді, штат Міссісіпі. Усе, що лишилося від того будинку після «Катріни», — це бетонний фундамент і кілька зруйнованих стін, настільки пошкоджених, що їх довелося просто знести. Хоча його власна страхова компанія (мудро) виплатила йому компенсацію, Скраґґс жахнувся того, як повелися з іншими власниками страхових полісів. Серед тих, чиї інтереси він погодився представляти, був його свояк Трент Лотт, колишній керівник республіканської більшості в Сенаті, а також його друг Джин Тейлор, конгресмен від штату Міссісіпі, — вони обидва втратили будинки під час урагану «Катріна» й дістали відмову від своїх страхувачів. Представляючи інтереси власників полісів у кількох справах, Скраґґс стверджував, що страхові компанії (йшлося, в основному, про «Стейт фарм» (State Farm) і «Ол стейт» (All State)) намагалися зректися своїх прямих зобов’язань. Він разом зі своєю фірмою «Скраґґс Катріна ґруп» (Scruggs Katrina Group) провів метеорологічне дослідження, щоб довести, що в таких місцях, як Паскаґула, майже вся шкода була завдана вітром ще до того, як сюди дісталися хвилі. До Скраґґса звернулися двоє інформаторів із числа оцінювачів розміру страхового збитку, які стверджували, що компанії, на які вони працювали, змінювали інформацію у звітах, щоб приписати шкоду впливам повені, а не вітру. Звіти про прибутки страхових компаній за 2005 і 2006 рр. лише підігріли апетит Скраґґса і його прагнення отримати відшкодування.

Він сказав мені, коли ми зустрілися на пустці, де колись стояв його будинок: «Тут протягом п’ятдесяти років був мій дім, тут виростали мої діти, я міг пишатися цим будинком. Я не можу стримати сліз, коли бачу це місце тепер». На той час 640 справ Скраґґсових клієнтів, яким спершу відмовили в компанії «Стейт фарм», були залагоджені й клієнти отримали 80 млн доларів компенсації; страхувачі також погодилися переглянути 36 тис. інших звернень. Здавалося, що страхові компанії капітулюють. Проте Скраґґсова кампанія проти них зазнала краху в листопаді 2007 р., коли його, разом із сином Захарією і трьома колегами, звинуватили у спробі підкупу судді штату в справі про визначення обсягу гонорарів за позовами щодо урагану «Катріна». Тепер Скраґґсові загрожує ув’язнення терміном до п’яти років.

Це скидається на чергову історію про моральну слабкість південців або черговий доказ того, що ті, хто живе із деліктів, від них і гинуть. Незалежно від перетворення Скраґґса з чудового хлопця на жахливого лиходія, обидві страхові компанії «Стейт фарм» і «Ол стейт» оголосили більшість узбережжя Мексиканської затоки зоною, що «не підлягає страхуванню». Навіщо забезпечувати полісами людей у такому місці, де природні катаклізми — часті гості і де після цих катаклізмів страховим компаніям ще й доводиться мати справу з адвокатами на кшталт Дікі Скраґґса? Із цього, здається, можна зробити висновок, що приватні страхові компанії більше не готові надавати свої послуги мешканцям таких містечок, як Паскаґула і Сан-Бернар. Утім, не зрозуміло, чи американські законодавці готові взяти на себе зобов’язання в питанні дальшого розширення державних програм страхування.

Редакція Читай

Редакція літературного порталу Читай

author photo
poster