Роксолана Жаркова "Він пахне тобою"

20.02.2018

Переглядів: 1466

http://chytay-ua.com/

Кажуть, що найкращі прозаїки виходять з поетів. Не знаю, чи діє це стовідсотково і у всіх випадках, але у ситуації із львівською поеткою, літературознавицею, дослідницею жіночого письма Роксоланою Жарковою – точно. Легкість викладу, милозвучність мови, соковиті художні засоби – усе це і навіть більше перейшло з Роксоланиних віршів у новели та напівновели, зібрані під однією обкладинкою нещодавно виданої книжки «Він пахне тобою». І настільки крихкою є жанрова межа, що іноді, читаючи, ловиш себе на думці, що то зовсім не проза, а поезопроза! 

Роксолана Жаркова пише смачно і кольорово. Тут багато запахів, від яких в роті раптово стає повно слини: кави, ладану, матіоли, меду, моря, апельсинової цедри, кориці, жасмину… Авторка майстерно грається словами і, що найважливіше,  влучає просто в ціль. Читаєш у неї «Зранку була відлига – відлягло» – і горло стискує від своїх переживань, давно пережитих і забутих; тих, які, здавалося б, похоронив у найтемнішому закапелку своєї душі. А виявляється, вони – живі і все так саме печуть.

Читати Роксолану Жаркову – це наче розмовляти зі своїм Натхненням. Неспішно, у затишній атмосфері крихітної кухні у квартирі на околиці міста, де до поля – рукою подати; заклавши ноги під себе, із келихом червоного вина чи трав’яного чаю, виливати душу, як на сповіді чи під час розмови із другом, з яким хоч на край світу. Думати над прочитаним – це наче говорити з тисячолітнім сивочолим Богом, який теж то тут, то там вигулькує на сторінках збірки.

Герої Роксолани Жаркової здебільшого жінки, що й не дивно, враховуючи коло її наукових інтересів. Вони яскраві, живі й пластичні, зі своїми вадами та родзинками. Талановита художниця із дивовижною точністю малює море та береги країни, де ніколи не була, і, врешті, бере квиток на літак, щоб побачити все на власні очі, та йому не судилося долетіти до пункту призначення. Інша мисткиня труїть у собі ненароджене дитятко, яке проросло в ній маковим зернятком, та вже відчуває кольори на смак – вишневий, сливовий, абрикосовий, банановий, ананасовий… І стільки там самотності та безнадії… Узагалі, самотність, безнадія та фаталізм – ось те, що незримо присутнє чи не в кожному творі Роксолани Жаркової.

Юні дівчатка-зелені яблучка закохуються в дорослих чоловіків, і так від того гірко-кисло, як від молодого вина, і вина захлюпує не тільки тих юнок, а й тебе саму. 

Жінки, самотні у своїх сім’ях, шукають тепла в чужих обіймах. А хтось інший кидає чоловіка та крихітного синочка і втікає, сказавши багато різких слів, щоб десь там, далеко, в іншій країні, самотужки боротися зі смертельною хворобою. І лише афини, Афіни й інша жінка, так схожа на Афродиту, зможуть хоч трохи виправити ситуацію.

Філософствувати про те, чому варто прочитати книжку Роксолани Жаркової «Він пахне тобою», можна довго й нудно. Зробіть це заради дівчини в передостанній новелі, яка прикута до візка (тільки не кажіть «інвалідного», бо вона знає, що ще обов’язково ходитиме!) та її розумного кота з кумедною кличкою Вівторок. Чи хоча б заради таких речень, які варті того, щоб стати цитатами:

 «Барвисті – лише метелики. Люди давно посіріли». 

«Земля спочатку під нами… а потім над…»

«Їду сюди і ставлю крапку. Повертаюся туди – кома. Існування в комі – це не хворобливий стан, це просто неможливість поставити крапку… у собі… перед собою».

Віоліна Ситнік

Письменниця 

author photo
poster