Террі Пратчетт "Колір магії"

29.03.2018

Переглядів: 2777

http://chytay-ua.com/

- О, ні…- сказав він.

- О, ТАК, - сказав Смерть.

Террі Пратчетт «Колір магії»

Вчені стверджують, що жінки ліпше розрізняють кольори, аніж чоловіки. Але чоловік-дизайнер або чоловік-фотограф заткне за пояс розрізняльну палітру пересічної жінки. І це встановлено не вченими, а практикою: ота червона сукня, виявляється, ніяка не червона, а морквяна, а ота спідниця не рожева, а кольору фуксії. 

Та, здається, що і чоловікам, і жінкам доведеться задуматися над питанням: яку гамму кольорів може вмістити відчай? Скільки відтінків має щастя? Яка палітра кольорів у байдужості? Зрештою, якого кольору магія? 

Не знаємо, як щодо іншого, але з кольором магії Террі Пратчетт допоможе. Тут все просто – «октаринового, який виникає наслідок розсіяного впливу інтенсивного сонячного світла на потужне магічне поле. Цей колір є чарами в чистому вигляді». І це була найнудніша частина книги, обіцяємо. 

***

«Колір магії» – перша книга із серії «Дискосвіт» майстра гумористичних романів у жанрі фентезі британця сера Террі Пратчетта, яка відкриває один із циклів серії «Ринсвінд». Свого часу роман зайняв 93 місце у списку «BBC The Big Read». Написаний він був у 60-х, а вперше побачив світ у 1983 році. Торік «Видавництво Старого Лева» видало україномовну версію книги за перекладом Юлії Прокопець.

Примітно, що роман не рясніє дотепними жартами, тонким гумором та сатирою, які є візитною карткою наступних робіт Пратчетта. Натомість сер Террі ретельно знайомить читача з Дискосвітом (пласким світом у формі диска, що перебуває на спині черепахи, яка несе його через космос), пародіюючи штампи авторів тогочасного «високого фентезі». Тут є все: герої і антагоністи, престолонаслідниці та інтриги навколо трону, міфічні та магічні істоти (ба навіть предмети) та, звісно, чари. 

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Террі Пратчетт "Правда"

***

Отже, Ринсвінд – невдаха-чарівник, який вилетів з Невидної академії (вищої школи магії) після злощасного випадку, засвоївши лише одне закляття. На життя він заробляє, використовуючи вроджені здібності до мов. Так він знайомиться з куцим іноземцем, який в своїх окулярах та зі скринею на багатьох ніжках (радше Скринею – це окремий персонаж) виглядає як чужорідне тіло на тлі Анк-Морпорку – одного з найпопулярніших міст Дискосвіту. 

***

Двоцвіт, мешканець Фест Пеларґіка, основного портового міста Агатійської імперії, втомився від рутинної роботи в страховій конторі, назбирав трохи грошенят і вирушив у подорож. Він марив знайомством з героєм та мріяв політати на драконі. Чи знайде він це в Анк-Морпорку? Звісно, ні! Незабаром після прибуття першого туриста місто охоплює вогонь. Зате він встигає познайомитись з прагматичним поліглотом-чарівником Ринсвіндом – що часом (але дуже рідко) значно цінніше. 

Двоцвіт пропонує Ринсвінду стати його гідом. Але щоб дістатися до пункту призначення їм без Героя не обійтися, особливо такого, який за своє героїчне життя здобув тільки репутацію та мереживо шрамів.

Поки наші герої з Героєм долатимуть перешкоди, що підсовує їм доля (чи зовсім не доля?), читач дізнається, що таке Великий Вибух у розумінні тамтешніх науковців, на що здатна Скриня, якщо її розлучити з власником, чи можна дістатися до краю світу і чи можна обвести навколо пальця самого Смерть?

***

Жіночих образів в «Кольорі магії» обмаль. Навіть Смерть у Пратчетта чоловічої статі (якщо у скелета в плащі з каптуром і косою, здатною розділити слова на приголосні та голосні, взагалі може бути стать; утім достоту відомо, що Смерть має відмінне почуття гумору і є дбайливим господарем). Порушений гендерний баланс (хоча, закладаємося, у 80-х письменники про це не надто турбувалися) Пратчетт компенсує яскравістю та колоритністю жіночих персонажів. Так, на шляху прагматичного Ринсвінда і мрійника Двоцвіта зустрічаються сильні, незалежні, часом жорстокі і до дідька красиві жінки. 

Пані – жінка-богиня, її ім’я починається на літеру «Ф» але його не промовляють вголос, аби не сполохати вдачу. Богиня, як і будь-яка жінка, примхлива – вона приходить, коли на неї не чекають. Як стверджує Пратчетт, їй не зводили храмів: Пані не подобалось шарудіння вервичок, зате вона обожнювала звук калатання гральних костей. Такою вже вона була. 

Світ Тратчетта має цілий пантеон богів. Вони не гребують укладанням угод з самим Смертю і більшість свого часу проводять за настільними іграми. Правда, замість ігрових фігурок «небожителі» використовують людські долі і страшенно полюбляють порушувати правила. Кажуть, що правила порушують тільки дурні та боги. Всі ми іноді буваємо дурнями.

poster