Анастасія Лавренішина "Дрімучий ліс"

Дрімучий ліс ріс на краю світу, там, де час плинув геть по-іншому.

Моє попереднє знайомство з цією книгою відбулося майже за рік до її виходу у світ. Авторка «Дрімучого лісу» – молода письменниця Анастасія Лавренішина – переможниця конкурсу «Напишіть про мене книжку-2017». І коли восени 2017 року були оголошені переможці конкурсу і викладені анотації до їхніх книжок, я була захоплена анонсованим надзвичайно цікавим сюжетом, який обіцяв загадкову містику, карколомні пригоди і одвічну боротьбу добра зі злом. 

Перше, що захоплює, коли розгортаєш книгу, – це неймовірні ілюстрації. Художниця Надія Дойчева-Бут настільки точно і яскраво змогла передати атмосферу таємничого дрімучого лісу і його дуже незвичайних мешканців, що від споглядання її ілюстрацій стає трохи моторошно. Дрімучий ліс виглядає живою істотою, що дихає, усе бачить і живе своїм життям. Духи лісу – чудернацькі створіння, від яких ніколи не знаєш, чого чекати. Тож самі ілюстрації налаштовують на атмосферу загадкових і непередбачуваних пригод.

Головна героїня твору – дівчина Уляна. Вона не по літах кмітлива, чуйна, відповідальна і смілива. Ще немовлям вона потрапила до Старої – страшної рогатої баби-чаклунки, яка прагне підкорити собі все навколо і випустити нечисть до нашого світу. Коли Уляна подорослішала, вона багато чого навчилася, і не лише від Старої, адже під час пригод у царстві мертвих Уляна дізнається про свій рід, Відьму і могутню внутрішню силу, якою володіє. Випадково Уляна знаходить у лісі нового друга – Сірого Вовка, який також має таємницю свого перевтілення. Разом вони намагаються перешкодити Старій знайти Дивоцвіт, що виконує всі бажання. 

У цьому творі особливо привертають увагу міфічні образи тварин, птахів, рослин і людей, що населяють Дрімучий ліс. Тут є і Сірий Вовк, що символізує вірного друга та помічника людини, який оберігає його від небезпек, і Віща Птаха, яка береже відповіді на всі запитання, і гриб Там-Тук, що міг несподівано з’являтися і зникати, і рябий Кіт Ох, який міг бачити те, що сховано від очей, і говірка Сорока, яка може вивести з царства мертвих, і чарівна квітка Дивоцвіт, здатна здійснити будь-яку мрію, і дерева з людськими душами, і Жовтий Змій, що охороняє серце лісу, і Чорний Змій, що символізує нечисть. Дрімучий ліс також повний духів лісу – присмеркових панн, які можуть і обігріти, і налякати, а в будинку живуть духи дому, які нашіптують, що робити і куди йти. Під Дрімучим лісом є царство мертвих – «місце, куди навіть тінь іти відмовляється». Присутній у повісті дуалістичний образ відьми – жінки, яка володіє магічними здібностями і знаннями: з одного боку, Стара символізує зло і лихо, а з іншого боку, Відьма постає жінкою, яка багато відає про світ і володіє таємними знаннями. Усі ці казково-міфічні істоти надзвичайно захоплюють, викликають згадки про них в інших казкових творах і змушують замислитися про тісний зв’язок людини й природи та трохи придивитися до такого чарівного і все ще непізнаного нами світу навколо. 

Як і в багатьох казкових творах, у «Дрімучому лісі» є боротьба добра зі злом – нечистю та пітьмою, що кружляли довкола Старої і мали безмежну силу. Але щире серце і милосердя, здатні в рази помножити внутрішні сили людини і навіть підкорити Дивоцвіт.

Головна героїня Уляна не схожа на сучасних підлітків, вона десь поза світом, оскільки вміє приборкувати вітер, чує голоси лісу. Однак, як і будь-який підліток, вона намагається зрозуміти себе, самореалізуватися, знайти підтримку в оточенні і гармонію зі світом (хай і таким незвичним, як Дрімучий ліс). 

Чудовий, неймовірно цікавий твір, із яскравим і несподіваним екшн-фіналом. «Тримає» до останньої сторінки, і єдине бажання наприкінці: «Хочу ще!».