Стівен Кінг «Про письменство»

05.06.2018

Переглядів: 2425

http://chytay-ua.com/

Письмо – це магія, жива вода, як і всяке інше мистецтво. Вода безплатна. Тож пийте.

Стівен Кінг «Про письменство»

 Що ж, мені вже за п’ятдесят, а в світі ще стільки книжок, тому я не маю часу на погано написані.

Стівен Кінг «Про письменство»

Обережно! Ненормативна лексика! 

Творець нових світів. Митець, озброєний словом. Його можна обожнювати. Його можна зневажати. Одні називають його генієм, інші – цинічним заробітчанином. Та байдужим до нього залишитись неможливо. Навіть ті, інші, неохоче зізнаються: «грубим ремісничим інструментом він володіє дуже добре». 

Річард Бахман, Джон Свіфен. Король горору. Це все про нього – про Стівена Кінга.

***

На рахунку культового американського письменника Стівена Кінга понад 50 романів і близько 200 оповідань. Він є володарем десятків нагород, зокрема, тринадцяти Премій Брема Стокера, одна з яких – за роботу «Про письменство». Саме про письменство, чи то пак «Мемуари про ремесло» піде мова далі. 

Уперше книга була опублікована у грудні 1999 року, хоча роботу над нею Кінг розпочав ще у листопаді 1997-го. Здавалось б, що такого екстраординарного може розповісти письменник, котрий якихось 280 з лишком сторінок пише два роки?

Буває, трапляються події, які розділяють життя на «до» і «після». Для Кінга такою лінією розмежування стала аварія у червні 1999-го. Він потрапив під колеса фургона і дивом залишився живим. Письменник заново навчався ходити і дописував свої «Мемуари», знемагаючи від болю. Не дописати їх він просто не міг.

Утім, творчий доробок Кінга поділився на «до» та «після» задовго до аварії. Алкоголік і наркоман – він навіть не пам’ятає, як писав деякі з своїх робіт! Щоб вберегти сім’ю і залишки здорового глузду, Кінгу довелося побороти своїх демонів. Темряви у ньому залишилось рівно на стільки, аби підтримувати негласний статус Короля горору. 

Стівен Кінг вивів формулу успіху (щоправда, ідеальну тільки для нього) і ділиться нею з читачами. 

Книга «Про письменство» буде корисною не тільки для літераторів, вона стане у нагоді всім, хто працює з текстами. Написана у жанрі «автобіографія» книга також може зацікавити прихильників творчості Кінга. Без зайвого пафосу, з матюками та іронією Кінг змальовує всі плюси і мінуси ремесла. 

***

Українською мовою книга була видана торік «Клубом Сімейного Дозвілля». Вона складається з трьох передмов, розділів «Життєпис», «Ящик з інструментами», «Про письменство», «Про життя. Посткриптум». І є ще дещо на додачу. 

«Ящик з інструментами… що за хрінь?» – цілком справедливо можете запитати ви. Все просто: у кожного ремісника має бути свій ящик з інструментами! 

Нагору Кінг радить покласти прості речі. Найпростіша з них – лексикон. Інший важливий інструмент – граматика («Граматика – це не лише головний біль, це поручень, за який ви хапаєтеся, щоб допомогти своїм словам стати на ноги і піти»). Кінг наполегливо рекомендує уникати у текстах пасивного стану та переконує, що прислівник нам не друг («…дорога в пекло вимощена прислівниками, я кричатиму про це з усіх дахів»). Він розповідає, як правильно працювати над описом та темою, де шукати сюжети і яке місце у книзі має займати, власне, Історія. 

Автор ділиться лайфхаками, коли вираз «ай, сука!» виглядатиме гармонійніше за  фразу «ай, трясця!» та радить забути про звороти на кшталт «Джон мав потребу здійснити акт дефекації», коли хочеться сказати просто: «Джон захотів срати» (у крайньому разі – «справити велику потребу» або «натужитись»). 

Стівен, щоправда, нічого не говорить про те, чи можливо написати роман на комп’ютері, підключеному до інтернету. Він мовчить про те, як далеко відставляти мобільний телефон і як утриматись від спокуси перевірити сторінку у соціальній мережі. Він не каже, що робити коли тебе забанив у Твіттері президент твоєї ж країни. Власне, Стівен і сам про це ще не знає. Він ще не знає, якою довгою виявиться дорога до його Темної Вежі. 

***

Натомість він добре знає, як писати свої перші книги в пральній кімнаті орендованого трейлера і який завеликий має бути цвях, щоб втримати всі відмови журналів у публікаціях оповідань малого писаки з великими амбіціями. 

Він добре знає, що письменники є трохи чарівниками (ніхто ж не каже, що чарівники обов’язково мають бути  хорошими). Це він називає книжки винятково мобільною магією і закликає нас не бути маґлами («Коли пишете, ви ж хочете позбутися світу, правда? Авжеж, хочете. Пишучи, ви творите свої власні світи»). Тож не дивуйтеся, коли побачите Кінга в черзі до лікаря з книжкою в руках («Якщо вже я вимушений проводити час у чистилищі, перш ніж потрапити в те чи інше місце, то це не страшно, якщо там є бібліотечка»). 

Ця книга трохи більше ніж про те, як стати майстром пера. 

Вона про те, як повернутися до життя, коли побував на порозі смерті. 

Вона про кохання до жінки, яка одночасно є Ідеальним Читачем. 

Вона про слова, що мають вагу («Запитайте всякого, хто працює у відділі відвантаження, або на складі видавничої компанії»). 

Вона про труднощі («Усе було так тяжко, просто пиздець як складно. Я запустив забагато сюжетних ліній і тепер боявся, що вони скуйовдяться»). 

Вона про страхи («Найстрашніша мить – перед самим початком»). 

Вона про самотність… самотність і віру («Письменництво – самотня праця. Присутність того, хто в тебе вірить, усе змінює. Їм не треба нічого говорити. Зазвичай досить просто вірити»). 

Крок за кроком. Цеглинка за цеглинкою. Абзац за абзацом. 

***

І насамкінець про найголовніше. 

Якщо можете не писати – не пишіть. З цього правила розпочинаються практично всі лекції, майстер-класи чи семінари від письменників різного ґатунку. Та якщо вам не пощастило і не писати ви не можете, якщо мислите ви текстами, якщо прокидаєтеся серед ночі, аби записати вдалий вираз, якщо, здається, що по ваших жилах тече не кров, а чорнило, то… відкривайте книгу і читайте. Бо саме так звучить найголовніше правило від Стівена Кінга: «Якщо хочете бути письменником, понад усе треба робити дві речі: багато читати й багато писати».

poster