Стівен Сломен, Філіп Фернбак "Ілюзія знання. Чому ми ніколи не думаємо на самоті"

04.07.2018

Переглядів: 2251

http://chytay-ua.com/

Я знаю, що я нічого не знаю.

Сократ

Є відомі відомі. Це речі, про які ми знаємо, що ми їх знаємо. Є відомі невідомі. Це речі, про які ми знаємо, що ми їх не знаємо. Але є також невідомі невідомі. Це речі, про які ми не знаємо, що ми їх не знаємо.

Доналд Рамсфелд 

Як багато ви знаєте? Ви знаєте достатньо? Чи, навпаки, знань вам відверто не вистачає? А, можливо, ви знаєте забагато? Ви справді знаєте щось чи лише переконані, що знаєте? І як виміряти, скільки саме ви знаєте?

На ці доволі дивні питання дуже важко відповісти, адже багато хто навіть не розуміє суті тих запитань та проблем, які вони зачіпають. Але не варто впадати у відчай! Двоє вчених-когнітивістів витратили багато часу і зусиль, аби розібратися з проблемою знання і пояснити, чого ж ми, власне, не знаємо. Цих вчених звати Стівен Сломен та Філіп Фернбак, а результатом їхніх старань стала «Ілюзія знання», книга, яку українською мовою цьогоріч переклало видавництво Yakaboo.

«Ілюзія знання» написана на основі досліджень, опитувань і експериментів, які зачіпають певні напрями у психології, педагогіці, політології, робототехніці, еволюційній теорії та комп’ютерній науці, не кажучи вже про когнітивістику. Однак, складність, багаторівневість і всеохопність досліджуваної теми не роблять книгу важкою для розуміння чи орієнтованою на тих, хто вже володіє певними знаннями в зазначених галузях. Навпаки, автори пояснюють і розповідають справді складні речі просто і дохідливо, намагаючись, де це можливо, уникати надміру термінології та засилля вузькопрофільних аргументацій.   

Сломен і Фернбак говорять з читачем його мовою, наводять багато фактів і прикладів з власного життя, жартують, використовують дотепні, іронічні та веселі порівняння і таки добиваються того, що книгу справді можна назвати «для широкого кола читачів». 

«Ілюзія знання» розкриває три ключові теми: невігластво, ілюзію розуміння і спільноту знань. Щоб висвітлити їх максимально різносторонньо, автори звертаються до праць провідних спеціалістів в тій чи іншій галузі. Як результат, читач дізнається не лише про те, як працює мозок чи в чому криється складність мисленнєвого процесу, а й про системи управління сучасних авіалайнерів, чому штучний інтелект – поки що! – не здатен захопити світ, чи, скажімо, про важливість і далекосяжні наслідки небажання розібратися в таких питаннях, як ГМО, вакцинація і зміна клімату. 

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ:

Кевін Келлі "Невідворотне. 12 технологій, що формують наше майбутнє"

Алек Росс "Індустрії майбутнього"

Автори приділяють багато уваги сучасним технологіям та індустріям, які в перспективі до невпізнаванності можуть змінити наш світ. Щодня ми стикаємося з все складнішими системами, які покликані максимально спростити наше життя. І чим простішими вони виглядають зовні (візьмімо, для прикладу, додаток на вашому смартфоні чи мультиварку з дистанційним керуванням), тим складнішими вони повинні бути всередині. Як результат, чим складніша технологія, тим залежнішими від неї ми стаємо. Наше розуміння таких систем чимдалі слабшатиме. Наша ілюзія розуміння ставатиме все сильнішою, хоча насправді ми вже давно не знаємо, що в нас під капотом, без інтернету не можемо управляти бізнесом, а пілоти вже зараз радше виконують функцію нагляду за бортовими системами літака, аніж ним управляють.

Описуючи і пояснюючи невігластво, яке вже сягає глобальних масштабів, Сломен і Фернбак застерігають, що хоча боятися нового – це в природі людей, але така позиція може відкинути їх назад в поступі. Однак, автори не полишають надії на спільноту знань, яка допомагає людству вижити як біологічному виду. 

Так, люди в своїй більшості невігласи. Багато хто не може пояснити, як працює велосипед, а дехто довго думатиме, навколо чого обертається Земля. То як же виходить, що при такому рівні «незнання» людство здійснило без перебільшення фундаментальні відкриття і семимильними кроками продовжує розганяти технологічну і наукову революції? 

Відповідь проста: ми всі знаємо щось, а об’єднуючись, ділячись знаннями і досвідом, дискутуючи і висуваючи гіпотези, ми успільнюємо свої наміри. Це виділяє людей серед інших видів, однак породжує таке явище, як ілюзія знання. Воно стає можливим тому, що ми живемо у спільноті знань і не відрізняємо знання всередині нашої голови від знань поза її межами. Ми схильні вважати, що те, що є у нас в голові, також є і в головах інших. У випадку ілюзії знання ми переконали себе, що те, що є в головах у інших, є і в нашій голові. Часто такі хибні уявлення призводять до серйозних негативних наслідків. 

«Ілюзія знання» звертає увагу і на тектонічні зрушення, які починаються в сучасній педагогіці. Правильність принципу «Навчити всіх всьому» піддається все більшим сумнівам і критиці. Натомість все більше прихильників отримує думка про те, що вмістилищем знань є спільнота, відповідно, перш за все потрібно навчати об’єднувати знання і працювати в колективі. Такий підхід дозволяє по-іншому глянути на інтелект. Він починає трактуватися не як особиста ознака, а як те, наскільки великий внесок у спільноту робить певна людина. Можливо, справжня освіта включає в себе усвідомлення того, що ви не знаєте певних речей, але вмієте їх знайти і працювати з тими, хто знає те, чого не знаєте ви. 

poster