Лукаш Орбітовський "Голова змія"

17.11.2019

Переглядів: 1411

http://chytay-ua.com/

– От херня, – сказав Каєвський, а Тщіньський подумав,

що херні навколо якось забагато.

Лукаш Орбітовський «Не помирай раніш за мене»

 

Я боюся, старий, і тому пишу.

Лукаш Орбітовський «Шлях до богомолихи»

 

Перше речення, абзац чи, максимум, перша сторінка. Все. Ви на гачку. Не зчуєтеся, як наштовхнетеся на останню крапку першого оповідання. Не журіться, тут ще одинадцять історій, химерніших, загадковіших. Вони привнесуть трохи безпечної темряви у ваше життя. Готові? Перегортайте сторінку, нумо!

 

***

Польський письменник Лукаш Орбітовський свою літературну діяльність розпочинав у жанрі горору. В одному з інтерв’ю назвався піонером польської літератури жахів. Утім, зараз, за його словам, у жанрі жахів не працює. Тепер його творчість тяжіє до літератури реалістичної. Орбітовський є лауреатом багатьох польських літературних премій, які ми б залюбки перелічили, але ж прийшли до вас з іншою метою – розповісти про його збірку оповідань – першу книгу, видану українською мовою у «Видавництві Жупанського». Автор перекладу та післямови – Сергій Легеза. Як зазначається в анотації, книга є своєрідним зрізом творчості автора, адже всі дванадцять оповідань подаються в хронологічній послідовності. Що ж, маємо чудову нагоду простежити за генезисом «хлопчика, який просто хотів розповідати історії».

«Голова змія» - це збірка оповідань, яка, попри свою похмуру атмосферу, не має на меті налякати читача. Ні. Автор просто запримітив дещо більше у закутках невеликих містечок (у які, здається, приїжджають для того, аби помирати, а не жити), у шафах добропорядних (ага, авжеж) родин та ділиться побаченим і дофантазованим з читачем. Лукаш зосереджується на соціально-побутових проблемах, сімейних зв’язках (особливо взаємовідносинах сина з батьком), людських пороках та демонах. Автор оперує простими реченнями і діалогами. Розповідає історії без прикрас. Все чесно. 

 

***

Майже всі оповіді в збірці ведуться від першої особи і така персоніфікація тільки скорочує відстань між читачем і героями. Хоча, відверто кажучи, героями дійових осіб збірки «Голова змія» назвати важко. У темні часи вони не проявлятимуть екстраординарної мужності та не будуть норовитися порятувати світ від неминучої загибелі. Часом більше хочеться співпереживати собакам, які подекуди стають повноцінними персонажами, аніж людям. Собак Орбітовський наділяє якимось особливим метафоричним змістом. Як і риб. 

Лукаш ніби взяв декілька рибин, трохи хліба і вина, помножив їх та розділив між адептами всього чудернацького і дивного. Не забув залишити трохи й для ксьондзів – їх тут теж чимало: колишні бандити, які навернулися у віру, або колишні святоші, які стали на слизьку дорогу, більше не вбачаючи на ній Христа. Його герої цілком могли б зібрати з уламків свого життя нову церкву й підпали її. Просто тому, що можуть. 

Йому погано даються жіночі персонажі. Та автор цим особливо не переймається, трагедії з того не робить. Він приміряє образ жіночого наратора лише в «Бійся зірок, ховайся у диму». І ми не дарма використали слово «приміряти», бо сама головна героїня оповідання - тридцятидворічна Сильвія - повсякчас намагається влізти в якусь іншу шкіру, а вони висять у її шафі, ніби сукні. І не проводьте тут аналогії між жінками та зміями – все всього лишень гра нашої уяви.

 

***

Автор майстерно вплітає в оповідь переломні політичні моменти своєї батьківщини, озброюється історією та міфологією не гірше, ніж словом. 

Орбітовський з легкістю підрахує, скільки янголів може станцювати на вістрі голки. Щоправда, аж ніяк не янголів та й не зовсім на вістрі голки. І, здається, тільки у нього небо може бути «засране хмарами», тільки його герої мають погляди, втуплені не в дорогу, а в мету подорожі. Змагаються не з собою, а з життям. 

poster