Палкий, зворушливо-романтичний Улас Самчук. Роман "На твердій землі"

20.02.2020

Переглядів: 297

http://chytay-ua.com/

Одразу зізнаюсь: читання цього роману я відкладала у "довгу шухляду" через анотацію, в якій зазначено, що це роман "про життя емігрантів у Канаді". Не те, щоби мене не цікавила тема емігрантів – просто не є у списку пріоритетних. Однак на одній з нещодавніх літературних зустрічей в музеї Уласа Самчука в Рівному письменник, журналіст і дослідник постаті Самчука Віктор Мазаний презентував таємні листи письменника до художниці Любові Генуш. Листи неймовірно пристрасні, сповнені шаленого Почуття. Ті листи справили на мене пронизливо-потужне враження. Улас Самчук відрився мені з геть іншого ракурсу: я достеменно відчула його нестримно-палку романтичну вдачу. Як виявилось, коли стосунки завершились (що зазвичай трапляється з творчими особистостями), Улас Самчук написав роман "На твердій землі". 

Певна річ, ця цікавезна, виразна деталь спонукала мене до негайного прочитання цього роману. 

О, що то за Текст! Яка експресія! Пристрасть! Несамовитість емоцій і почуттів! Найперше – в душевних порухах головного героя роману, в якому я достеменно відчула самого Уласа Самчука (я ж бо чула його палкі листи!). І хоча письменник зазначив, що події і персонажі роману є вигаданими (вочевидь, аби не компрометувати  ні себе, ні кохану, адже на час стосунків був одружений), та я, як авторка, ці "відмовки" у передмовах чудово знаю, тож... 

Звісно ж, місце подій (Торонто, власне, там Самчук і писав роман) є лише тлом. Бо найперше це Роман про Кохання. Про шалену пристрасть, справжнє Почуття. Самчук фантастично описав їх, адже так він відчував: 

"Все видавалося надреальним, надфізичним, наддоторкальним, почував себе не на твердій груді земного підложжя, а у висотах і надвисотах неуявного хаосу й безконечного всесвіту. Такого сакраментально дурного положення не видумати і не висказати найбезбожнішому фантастові, навіть коли ми лежимо десь під плотом, залиті алькоголем. Немає бо шаленішого оп'яніння, як оп'яніння власною кров'ю..." (цитата).

І ще мушу нестримно зацитувати емоції героя, що направду зашкалюють: 

"Час біг невмолимо і швидко, і непомітно, я був пара-схвильований, і мав настрій зривати гори своїм душевним динамітом".

"...цей меткий шматок часу діяв на мене з гостротою упоєння, пекуча чистота і сяюча прозорість вривалися в мою кров, я діткливо відчув пробуджену дикість моєї істоти". 

"Я далі відчував її присутність і не так біля себе, як в собі. Вона володіла мною, як фараон своїми рабами, це втомлива вимога плоті і роздираюча спрага розбурханої уяви".

"Нерви мої гуляли, це дикий сполох нутра, це блискавки й громи серця".

"...я довго не міг заснути, вітав мислями в підзоряних висотах, вважав себе чи не найщасливішою істотою всесвіту, я був виповнений тим рідкісним щастям, що його може осягнути людина великого шукання..."

"Як це чудово скомпоновано, коли б’ють громи і шумить вода – стихії, освітлені мільйонами амперів сяйва у славі неперевершеної казки Богом даної землі, сонцю, плянетам, людині. Гарячі, мокрі, з болями і скреготом зубів люди можуть дихати справжнім вогнем викресаного з крови силою нагих грудей, розбитого тіла і гостро колючого насіння, що виривається з нутра утроби". 

"Це була велика зустріч блукаючих плянет у незмірному космосі подій, що виповняли наш час і простір".

Героїня не має таких потужних почувань, як герой. На початку спілкування вона взагалі поводиться доволі прохолодно, чи то "грає ролю", як міркує собі Він, чи то "не любить, а як любить – то любить не так" (цитата). Однак потім стосунки таки виходять на інший рівень, вони зближуються, проте у Ній я все одно не відчула такого ж сильного почуття. Що згодом підтверджує коротка вбивча звістка від Неї: "я вийшла заміж". (Власне, таку звістку отримав і сам Улас Самчук, про що йдеться в його листах...). 

Герой картається, мордується, що не зміг дати Їй того, чого Вона потребувала: "Я втратив, бо не мав для неї на землі місця, вона для мене закоштовна, заблискуча. Вартості не даються даром, зарубай собі на носі, вони вимагають контравартостей, як Нью Йорк, готель "Асторія", Париж чи Рим, а чи може Маямі Біч." (цитата). 

Банально, але життєво. Як на мене, (цілком суб’єктивно), Він сліпо покохав не ту жінку. Бо ця жінка не була здатна спізнати таке ж сильне Почуття. А може, й здатна, але просто не до цього чоловіка. Втім яка зрештою вибрала вигоду, втративши Справжність, яку волів дарувати їй Він. Що було по тім... не розповідатиму, бо ніколи не описую подій у своїх враженнях. 

Тут нема карколомного сюжету, але кожна сторінка пульсує почуттям, вражає потужністю, натягується нервом, спалахує пристрастю. Завмирає у рефлексії, тремтить, чи ж усміхає черговим дотепом. Захоплює, тішить густою, колоритною мовою і щирими відвертими діалогами. Читання – суцільна насолода. 

Текст неймовірно виразний, просякнутий метафорами й образними зворотами. Чудові описи природи. Приміром, цитую: "Ранок був визивно барвистий, небо сходу вимазане охрою, забарвленою пурпуровими відтінками, верховіття стрільчастих тополь загорялося золотими чи краще жовто-гарячими пожежами, роса і свіжість заповняли тишу ласкою". Ну хіба ж не дивовижно? Ти ніби там. Бачиш і відчуваєш ту красу разом з героєм.

Чимало філософських рефлексій про сенс Буття, в думках героя й у вустах героїні, приміром: "...Бачите отой другий берег і те високе дерево? Його верхів’я найдовше було осяяне сонцем. А потім світло зірвалось і відійшло вверх. Де воно ділось? Тож світло не зникає, це енергія. І цікава боротьба кольорів. Той делікатний перехід. Чи наша смерть також перехід. І куди? І чому? Дивіться... Те небо. Безконечна просторінь для безконечних уявлень. Чи в тих далечах є спір для думки? Зорі, плянети – розуміється, але думка. Чи є там думка? Чи зорі й плянети думають , як і ми?"

Або ж іще цитата:

"Любов жорстока сила. Вона розриває жертву, як лев козу. Нема милосердя. Це стихія. Можете бути багаті, вчені, мудрі, великі, сильні – нема вибору. Чим ми сильніші – тим безсиліші. Це такий же закон, як закон Гравітації. Не можемо його обійти".

Роман просякнутий легкою іронією, радше тонким почуттям гумору. Приміром, зацитую: "Я б це назвав скромно, як Чорчіл назвав одну із своїх книг: "Тріюмф і трагедія". Тріюмф цивілізації і трагедія моєї неспроможности".

Рідко комусь раджу щодо читання, бо все ж, у кожного свої смаки і вподобання, але цього разу хочеться порадити знайти цю книжку й прочитати. Вона того варта. Улас Самчук того вартий, бо з цим романом ви відкриєте його для себе з геть іншого ракурсу. 

Алла Рогашко

українська журналістка, письменниця

author photo