Даніел Кіз "Відверто про Клавдію"

01.05.2020

Переглядів: 1443

http://chytay-ua.com/

Кіз Д. Відверто про Клавдію : роман / пер. з англ. Д. Петрушенко. – Харків : «Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля», 2019. – 320 с.

 

Шизофренію неможливо зрозуміти

без розуміння відчаю.

Р. Д. Ленґ

Якщо вам якось вдалося написати роман про один із найвідоміших випадків дисоціативного розладу ідентичності, то одного дня до вас може неочікувано завітати приваблива молода жінка з діагнозом шизофренії загального латентного типу й попросити написати її історію. Якщо ж ви за це беретеся та протягом кількох років збираєте матеріали, спілкуючись із представниками марґінальних прошарків населення, записуючи численні інтерв’ю з таємничою жінкою, її знайомими й близькими, детективами різних округів, суддями та прокурорами, значить ви — відомий американський письменник Деніел Кіз. А ваша головна героїня — Клавдія Ілейн Яско, розгублена, знічена та з непростим психічним розладом, її засуджували за вбивства, у яких вона зізналася, але невідомо, чи насправді вчинила.

Із грудня 1977 й до грудня 1978 року на території штату Огайо (США) було скоєно низку вбивств. Клавдію Яско заарештували після щиросердних зізнань у трьох із них. Дівчина стверджувала, що саме вона застрелила Мікі Маккена, у клубі якого працювала офіціанткою, а також його стареньку матір і дівчину-танцівницю Крістін Гердман. Також Клавдія розповіла, що до жахливого злочину з потрійним убивством у будинку Мікі причетні її наркозалежний хлопець зі своїм другом. Але після того, як Клавдію Яско взяли під варту, убивства продовжилися, а modus operandi був ідентичний тому, що й у попередніх злочинах: жертв розстрілювали з пістолета 22-го калібру, на гачок тиснули багато разів, без жалю цілячись у голови. Як причетна до цього кривавого жахіття Клавдія? Чому вбивства тривали далі, навіть коли вона за ґратами? Якщо ж дівчина не причетна до злочинів у будинку Маккена, звідки тоді їй відомі подробиці з місця вбивств?

Протягом кількох років Деніел Кіз мав шукати відповіді на поставлені запитання. Процес спілкування та збирання матеріалів був досить марудним і вимагав багато зусиль. Часом письменник занепадав духом і втрачав інтерес до роботи над романом, що неодноразово прямо відзначав у тексті. Він був Геркулесом на роздоріжжі: порочний шлях — відмовитися від написання цієї історії, доброчесний шлях — дотриматися обіцянки, даної молодій жінці, та розібравшись з усім, трансформувати непростий відтинок життя Клавдії у прозовий твір. Кіз вибирає останній варіант і зрештою доводить справу до фіналу, переможно встановивши свій черговий книжковий стовп на літературному березі.

Під час зустрічей Клавдія нагадувала Деніелу Кізу персонажа Поллі Муні з оповідання Джеймса Джойса «Пансіон» (збірка «Дублінці»), де ірландський письменник описував її як «примхливу Мадонну», яка має хитре вміння кидати на співбесідника пронизливий погляд знизу вгору.

Я дівчина кручена,

Впевнена, що знаєш:

Нум зі мною погуляти —

Ти не прогадаєш.

 (Дж. Джойс «Пансіон», пер. Е. Гончаренко)

Хтозна, можливо, завдяки саме цим поллімунівським рисам Клавдії і вдалося вмовити автора писати про неї. Власне, за словами самого Кіза, «химерне поєднання зваби й вразливості» зачарувало його та навело на думку, що з цього можна зробити історію.

Не розуміючи безпорадності Клавдії Яско, ми не можемо збагнути суті її хворобливого стану. Тому Деніел Кіз розповідає — радше описує — оточення молодої жінки, ставлення до неї чоловіків, рідних і знайомих. Після спілкування з батьками та сестрою Клавдії письменник почав розуміти, чому вона не воліла говорити про них. Клавдія дорослішала в скрутному й суворому сімейному оточенні, тож зародок її недуги знаходився в далекому минулому.

Після складних родинних взаємин Клавдію настигли більш прикрі стосунки з соціально палими людьми: вуличними злодіями, драґ-дилерами, порнотворцями та вбивцями. Чоловіки знали про її безпорадність, тож, сорому не знаючи, користалися цим. І, здається, мозок Клавдії просто блокував усі лихі події, які з нею коли-небудь траплялися, видаляв їх, а замість цих прогалин виникали надумані епізоди життя, створені з клаптиків різноманітних спогадів. І невідомо, чи була тоді під контролем Клавдії її власна уява?

Загалом історія вийшла не найвищого ґатунку, вона суттєво поступається більш відомому твору про Біллі Міллігана, де Кізу вдалося досить майстерно донести до читачів проблему людини з дисоціативним розладом ідентичності. І «Відверто про Клавдію», і «Таємнича історія Біллі Міллігана» є документальними романами, але текст про Клавдію, на відміну від книжки про хлопця з 24-ма особистостями всередині, не має того мінімуму естетичного впливу, необхідного для цілковитого занурення в історію. Щоправда, цьому не сприяло першоджерело, тож такий і результат. Результат, який частково розчарує читачів, і який, певно, не задовольнив самого письменника, адже наскрізною ниткою через увесь текст проходить авторська безнадійність і спорадичне відчуття втрати перспектив.

Також рекомендуємо: Деніел Кіз "Квіти для Елджернона" та "П’ята Саллі"

Ігор Ярославський

Читаю, рецензую, пишу.

author photo
poster