Почути себе

24.07.2020

Переглядів: 1249

http://chytay-ua.com/

З собою наодинці знаходитися не страшно, страшніше усвідомити себе одиноким, посеред великої кількості людей. Ця екзистенційна думка з'явилася давно. Не варто плутати самотність з усамітненням, це два різних поняття, які мають відмінну природу виникнення. Усамітнення не робить нас самотніми. Усамітнення це наш оазис в пустелі сучасного інформаційного світу. Люди істоти соціальні, інколи коли хочеться побути сам на сам із собою, це не завжди вдається. Ми постійно контактуємо з зовнішнім світом, тому що ми є продуктом того середовища в якому перебуваємо, середовище сформувало нас. В нашій голові ми постійно чуємо відголоски тих людей, які в різні періоди життя впливали на нас. Важливо не розгубити свій власний голос серед чужих голосів, бо тільки він є запорукою нашого особистого щастя.

Французький письменник та філософ Жан-Поль Сартр писав: «Ми вибираємо роль і перестаємо бути собою». Так можна описати ті поведінкові форми, які надиктовує нам суспільство. Можливо те саме мав на увазі Шекспір у знаменитому вислові – «Світ - театр, і ми в ньому актори». Однак всім відомі події змусили нас залишити всі ролі й самоізолюватися від навколишнього інформаційного шуму, через який дуже часто втрачається наша індивідуальність. У звичних умовах життя люди, які самоізолюються від інших, від соціуму, сприймалися б зовсім по-іншому. Їх би називали диваками, інтровертами, відлюдькуватими, соціопатами, а можливо, в деяких випадках, оголосили їх загрозою для суспільства. Нещодавно кожен з нас без осуду мав змогу побути наодинці із собою. Це той позитив, який можна знайти серед негативу пов'язаного із вірусом та його наслідками. Чи скористалися ви цією можливістю?

Головний герой роману Ернеста Хемінгуея «По кому подзвін» Роберт Джордан часто веде діалог із самим собою, зі своїм внутрішнім голосом. Цей голос є скептичним поглядом на те, що відбувається навколо. Він, як ніхто, правдиво та реально дивиться на те, що може статися. Він є голосом страху, який живе всередині кожного з нас. Або голосом рішучості, якої дуже бракує перед обличчям небезпеки. Можливо, бути наодинці з собою те і означає - вести внутрішній діалог, який є скоріше монологом, задавати собі запитання та знаходити відповіді на них. Опинившись перед вибором, сумніваючись, ми запитуємо себе: що вибрати? І лише в такій психологічній самоізоляції знаходимо потрібні відповіді, підбираючи аргументи або покладаючись на відчуття. Роберт Джордан знаходив відповіді, а чи знаходите їх ви?

Усамітнення - це час для роздумів. Так, головні герої творів «Залишок дня» та «Художник хиткого світу», британського письменника-нобелянта Кадзуо Ішіґуро, будучи наодинці, згадують минуле, переосмислюють прожиті роки і уявляють як могло скластися їхнє життя, якби вони вчинили по-іншому в тих чи інших ситуаціях. Більша частина сюжету це роздуми і спогади. Це ті два процеси, якими найчастіше займаються люди наодинці з собою. Нам завжди є що згадати. Від правильно засвоєних уроків минулого залежить наше майбутнє. Щоденний вибір задає вектор подальших подій в житті. Нам завжди є про що помріяти і уявити ким би ми були і де, якби все склалося по-іншому. Існує безліч варіантів нашої реальності в теорії, і лише одна тут і тепер, на практиці.

Щоб залишитися наодинці з собою недостатньо фізичного усамітнення. Необхідна певна психологічна самоізоляція в якій ми почуємо власний голос та бажання, як хемінгуеївський герой Роберт Джордан, а також відчуємо, чого насправді потребуємо, і можливо навіть знайдемо спосіб для реалізації цих бажань. Час наодинці, як це показано у романах Ішіґуро - це час для глибоких роздумів та висновків, які дозволять переосмислити події з минулого так, що вони стануть фундаментом нашого сьогоднішнього хиткого світу.

Слава Славський

Головний редактор, книжковий пропагандист

Сторінки автора у соцмережах: Facebook , Twitter , Instagram

author photo