Ярослав Пелікан «Ідея університету»

07.08.2020

Переглядів: 257

http://chytay-ua.com/

«Ідея університету: переосмислення» це книга Ярослава Пелікана, американського інтелектуала, який довгі роки був професором історії в Єльському університеті, президентом Американської академії мистецтв і наук і удостоєний почесних ступенів доктора наук у 42 університетах світу.

Ця книга важлива вже тим, що написана людиною, яка присвятила все своє життя науці, яка займала пост декана в одному з найкращих університетів світу та мала багатьох вихованців й послідовників. Ярослав Пелікан мав величезний вплив на розвиток гуманітарних наук в США.

«Ідея університету» була видана в 1991 році (український переклад з’явився у 2009 році у видавництві «Дух і літера») як діалог з Джоном Генрі Ньюменом (1801-1890), який був яскравим інтелектуалом з Оксфордського університету та релігійним діячем, що віддав майже 30 років свого життя науковим справам в Оксфорді, а згодом заснував Католицький університет в Дубліні.

Одним з найважливіших досягнень Ньюмена на посаді ректора Католицького університету було заснування медичної школи, яка вперше надала достатньо можливостей для молодих ірландців в опануванні лікарського фаху. 

Для того, щоб заснувати університет в Ірландії, Ньюмен, починаючи з 1852 року, пише серію розвідок, які згодом були видані як окрема книга під назвою «Ідея університету». Пелікан здійснює спробу інтелектуального переосмислення ідей Ньюмена. До цього його спонукає криза університетської освіти та ризик втрати довіри, які стали реальними на порозі 21 століття.

Пелікан через діалог з автором із 19 століття показує, наскільки актуальними є ідеї університету в сучасному світі. Люди завжди керуються певними першопринципами та вихідними припущеннями, незалежно від того, визнають вони це чи ні. Так само і сучасний університет базується на традиції, яку не слід ігнорувати. Пелікан робить спробу віднайдення базових принципів, які визначають існування університету, і ставить питання про виправданість цих принципів в наш час.

Так, підґрунтя університетської освіти становлять слова Арістотеля із «Метафізики»: «Всі люди від природи прагнуть знати». В модерну добу ця аксіома довела свою слушність завдяки вибуху відкриттів в 19 та 20 століттях. А місцем цього вибуху в усьому світі стали університети.

Пелікан показує, наскільки сучасний світ проблематизував питання знання, адже сьогодні дуже гострою є проблема корисності знання та його практичного застосування. Для цього він гостріше за Ньюмена підіймає це питання і з власного досвіду показує, як Британська Енциклопедія в одинадцятому виданні у статті про «Уран» вказувала, що цей хімічний елемент не має суттєвого застосування.

З цього він робить висновок, що якби редакторам Британіки або науковцям з університетів вдалося вилучити «Уран» з енциклопедії чи з лабораторій через його неутилітарність, це могло б перешкодити науковим відкриттям, які змінили світ. Не потрібно перешкоджати науковцям здійснювати фундаментальні наукові дослідження, навіть якщо уся їхня корисність зводиться лише до наукового інтересу. За словами Пелікана:

«Якщо підійти до універсального знання з таких раціональних позицій, воно може й мусить лишатися ідеалом університетської діяльності майбутнього».

Таким чином життя університету залежить від двох важливих чеснот свободи дослідження та інтелектуальної чесності. Ці чесноти суттєво доповнюються третьою – вірою в раціональність та її методи.

Коли Галілей на підставі спостережень за допомогою телескопа проголосив, що Земля рухається навколо Сонця, він поставив під сумнів спостереження, які здійснив Арістотель без телескопа і виклав їх у своїй «Фізиці». По суті Арістотель та Галілей займалися одним і тим же – збирали найповніші та найточніші відомості і намагалися дати їм раціональне пояснення. Наукова традиція працює не в тому напрямку, щоб сприймати результати Арістотеля як незаперечну істину, а в тому, щоб перейнявши його метод, піти далі і отримати інші результати.

«Велика ідея», за визначенням Ньюмена, змінюється, щоб залишатися собою. Це ж саме, на думку Пелікана, стосується університету. Майбутнє університету залежатиме не від здатності зректися усіх ідеологій та упереджень, а від його вміння усвідомити наявний в ньому плюралізм. Цьому сприятиме наявність в стінах університету культури бесіди, яка є найкращим способом впоратися з полярністю поглядів, що існують в суспільствах і ведуть до агресії та ворожнечі. 

Як стверджує Пелікан, найефективніший внесок університет робить тоді, коли зосереджується на своєму основному покликанні – досліджує, навчає та займається видавничою діяльністю. Пелікан називає правильною ідею університету, коли викладання і дослідження доповнюють одне одного. В сучасному світі дослідження та викладання не обов’язково повинні відбуватися в одному і тому ж місці, проте важливим залишається те, що викладання повинно ґрунтуватися на дослідженні.

В «Ідеї університету» зазначаються два важливих принципи, які є визначальними для сучасного університету, – міждисциплінарність, коли в навчанні та науковому дослідженні перетинаються знання з різних галузей, а також про здатність університету служити спільноті та бути підставою надії на майбутнє.

Міждисциплінарність університету проявляється в програмній взаємодії між різними напрямками фундаментальних досліджень. Найбільші наукові відкриття останніх років часто робилися на межі двох чи більше дисциплін. Навіть коли відкриття здійснюється в межах однієї дисципліни, це відкриття буде наближеним до інших сфер знань. Пелікан як приклад міждисциплінарного підходу наводить Зиґмунда Фрейда, який дізнався про Едипів комплекс не з медичних журналів, а з творів давньогрецької літератури.

Зрештою, коли ми говоримо про обов’язки університету перед спільнотою чи про підстави надії на майбутнє, то ключовим фактором в цьому є служіння. Одним із завдань університету є забезпечення діалектичного поєднання пошуку істини та служіння суспільству.  Джон Дьюї, один з найвпливовіших філософів прогресивного руху в освіті, прагнув зробити зі школи «мініатюрну спільноту», яка зможе реформувати і покращити ширшу спільноту суспільства.

Ярослав Пелікан, коли говорить про місію університету, пропонує розуміти її крізь призму формули, яка була запропонована основоположником британського консерватизму Едмундом Берком, а саме співвідносити навчання з кожною спільнотою, до якої належить університет (містом, країною, людством).

Для здійснення цієї місії університетам необхідно розширювати контекст публікацій та досліджень, щоб вони були актуальними для локальної спільноти, але при цьому не втрачали значущості в ширшому міжнародному контексті. Цьому завжди сприяла студентська мобільність, яка існує в університетах починаючи з Середніх віків, про що свідчать мандри Фоми Аквінського між Італією та Парижем чи Дунса Скота між Парижем та Оксфордом.

Ярослав Пелікан у своїй книзі описує університет як довгостроковий проект, який будується на конкретних принципах та ідеалах, що їх не можна приносити в жертву в угоду ситуативній вигоді чи модним тенденціям. Освіта, здобута під час читання «Фукідіда, Геродота та Платона, Гобса, Гюма та Берка», буде хорошою основою для навчання молоді незалежно від того, який фах вони здобувають.

Знаково, що в «Ідеї університету» Пелікан наводить приклад з українського контексту, коли говорить про університет як підставу на майбутнє. Він згадує заклик митрополита Андрея Шептицького до Австрійського парламенту з проханням посприяти створенню незалежного університету у Львові, де б могли навчатися українці, оскільки університет є найважливішим осередком культурного і національного життя сучасності. Ця ідея не була реалізована за життя Шептицького через воєнно-політичні обставини.

Через більш ніж пів століття наступник Шептицького митрополит Йосип Сліпий, після звільнення з 18-річного радянського ув’язнення, доклав усіх зусиль, аби створити український університет в Римі. Ньюмен, Шептицький, Сліпий розуміли значення університету як ідеї та установи, сутністю яких є формування вільної та відповідальної спільноти.

У наш час, коли громадянське служіння активно згадується в медіа, а також є важливою частиною діяльності багатьох комерційних та громадських організацій, університет повинен креативніше та винахідливіше підійти до вирішення питання, як зробити служіння суспільству своєю невід’ємною місією. Ідея університету здатна впливати не лише на академічну сферу, а й визначати інтелектуальні стандарти суспільства.   

Станіслав Бондар

Головний редактор, адмін Instagram.

Сторінка автора в Facebook

author photo