Боріс Джонсон «Омріяний Рим»

07.08.2020

Переглядів: 1527

http://chytay-ua.com/

З часів падіння Римської імперії визначні європейські постаті, як-от Карл Великий чи Наполеон, намагались її відтворити. Для Муссоліні це був один із наріжних каменів його політики та пропаганди. Дехто ще досі марить ідеєю Третього Риму (два перші – власне Рим та Константинополь). І хоч нікому, включно із державами-спадкоємцями, це не вдалося, ідея великої Європейської Держави потрохи трансформувалась у Європейський Союз.

Боріс Джонсон написав “Омріяний Рим” в 2007 р., задовго до свого обрання прем'єр-міністром Великої Британії. Його стиль легкий, яскравий, виважений, читається просто, навіть якщо знання історії на рівні шкільної програми. Можна по-різному ставитись до Джонсона як політика (але, якщо оглянутись, то чи нам судити про чийсь політичний вибір?), але книги він пише майстерно, в чистому англійському стилі, з долею гумору та самоіронії.

То чому ж всі так часто повертаються до Риму? Чому так часто повертаються до його історії, чому усі дороги ведуть саме туди? І що найголовніше – як Рим цього досяг?

Чому всіх так тягне до Риму зрозуміло – в історії людства немає більш могутньої, довговічної, еволюційної держави. Багато речей, які в часи Цезаря чи Октавіана були звичним, у Європу повернулись тільки після Середніх Віків.

Так, були держави, які досягали короткочасниз злетів, але історія Риму – це тисячоліття існування однієї держави, однієї історії, традицій, поколінь. Це майже постійне будівництво нових міст та акведуків, доріг та портів. Безліч європейських міст, як от Відень, беруть початок з місць базування римських легіонів.

Рим досяг величезних успіхів, а людям притаманно пишатись успішними предками. Це як далеке дзеркало, у якому кожен хоче побачити себе, переконатись, що саме ти його наступник, нехай навіть через тисячі років, нехай навіть не в туніці, а в джинсах та кросівках.

Але яким чином Риму вдалось об'єднати безліч національностей, культур, релігій в одну державу? Як їм в головному вдалось втілити гасло Plurimae gentes, unus populus – багато націй, один народ (в Армінія, древнього євроскептика, була, щоправда, на це інша думка, яку він Вару і продемонстрував)?

Трохи про інтеграцію

Давайте уявімо себе в часи Стародавнього Риму, тільки не імператором, а звичайним галлом або іберійцем. Як Рим міг втрутитись у наші справи, крім збиранням податків, які ми і так платили своїм вождям?

Парадоксально, але в часи миру – практично ніяк. У той же час, вийшовши із свого поселення у напрямку міста, рано чи пізно ми потрапимо на чудову дорогу. Якщо пощастить, побачимо гігантський багаторівневий міст – акведук. Нічого такого раніше ми, які пів життя прожили на пасовиськах чи садах, не те що не бачили – навіть уявити не могли!

Заходимо у місто з будівлями, кожна з яких умістила б в себе сотні таких халуп, як наша, а місцевий колізей – усе наше село. Нас все вражає, все хочеться спробувати і побачити, особливо – славнозвісні ігри. Скоро ми скинемо із себе дрантя і одягнемо тогу, потроху вивчимо латинь.

Звісно, це дуже ідеалістична картина, історія Риму знає безліч повстань, але загалом передає тогочасну атмосферу. Простий житель міг, власне, і не знати, що живе у Римі: він як і раніше сплачує певний податок, а на подорожі при тогочасному рівні механізації господарства часу у нього немає, якщо він, звісно не хоче все покинути і пошукати кращих країв.

Трохи інша справа з елітами, але тут у Риму був найголовніший козир – римське громадянство, яке давало безліч привілеїв, починаючи із кар'єри і закінчуючи набагато легшими покараннями за злочини. Наприклад, їх не шмагали за порушення закону, не могли розіпнути (згадайте смерть Петра і Павла).

Перед ними відкривались гігантські можливості незалежно від походження і місця народження. Імператор Діоклетіан народився в Хорватії, Костянтин – у Сербії, Септімій Север – в Лівії і, якщо подивитись на колір його шкіри на портретах, явно був африканцем. Його сестра Септимія Октавілла заледве розмовляла латиною, тому, коли Север став імператором і вона прибула до брата, той просто вислав її з Риму, щоб вона не псувала імператорської репутації. Поети Сенека, Луцій і Марціал народились в Іспанії. Список можна продовжувати до безкінечності. Що у порівнянні із такими можливостями та захистом римських легіонів міг їм дати племінний союз із постійними конфліктами між вождями?

Культура та релігія

Що ви відчували, коли в найдраматичніший момент бою за Мінас-Тіріт Толкіна, коли брами вже були розбиті, а мури захоплені, на Пеленорских полях з'явилися Рогріми Теодена? Хочете сказати, ви не уявляєте себе в гущі бою, поруч з Арагорном і його друзями? Не хотіли рубати орків за Фродо?  Хіба що вам це фентезі взагалі не подобається. Вами керує захопленість героями, ідея захисту вашого світу, вашого дому від усього злого. Дух єднання з такими самими воїнами-героями, як і ви. Щось схоже відчували жителі Риму тисячі років тому.

Уявімо себе в якомусь римському місті десь у Малій Азії чи Іспанії. Все, що ви знаєте про минулі часи, – це криваві війни всіх із усіма. Але на кожному кроці ви бачите нагадування про тріумф Риму: тріумфальні арки на перехрестях важливих доріг, вистави в театрах, в колізеях славні воїни Риму героїчно вбивають кривавих чужинців - варварів,  про них розказують поети, співають пісні. У вас немає жодної причини їм не вірити, і головне – не вірити в те, що живете в найкращі часи у найкращій частині світу заради якої не жаль і померти. Ви хочете довести, що теж можете бути героєм, і повірте, не ви один такий.

Ще один важливий момент – релігія. Рим рідко, переважно з метою підірвати дух тих, з ким воював, руйнував чужі храми чи обряди. В основному їх інтерпретували та інтегровували у власний пантеон. Так, наприклад, галли дуже шанували бога на ім'я Луг, покровителя транспорту і торгівлі, якого римляни вважали Меркурієм. Вашому божеству не знайшлось відповідника? Нічого страшного, можете його далі шанувати, тільки додайте ще один культ – поклоніння римському імператору, якого теж обожествляли.

Джонсон, до речі, описує ще один дуже цікавий аспект християнства, в момент самого його зародження. Пам'ятаєте слова Ісуса про динарій? Віддайте ж кесареве кесареві, а Боже Богові. Здається, у цих словах немає нічого проти імператора, більше того, підкреслюється, що Ісус немає нічого проти сплати податків і це ніяк не суперечить його науці. Можна навіть припустити, що Ісус перший розділив державу та церкву.

Це логічно для нас, це було логічно для євреїв у ті часи - Яхве був вищим за будь-яку світську владу та божества, і жодного вищого бога не могло існувати. Але з точки зору Риму Ісус розмежував Імператора та божество. А до цього Юлія Цезаря віднесли до богів посмертно, Октавіана Августа називали Divi Filius - Син божий, а Горацій писатиме, що він Меркурій, який зійшов на землю врятувати нас. Первосвященники могли не стільки боятися Ісуса як конкурента в релігії, скільки накликати на себе гнів Імператора.

Важливо також згадати, що римська культура запозичила дуже багато в давньогрецької, яка була добре відома в середземноморському регіоні, тому не відчувалась дивною чи дуже чужою. Додаймо до цього загальнопоширену мову, спільну валюту, збірник законів і стане зрозуміло, яким міцним клеєм Рим поєднав безліч народностей. На полі бою іспанець, галл, грек та єгиптянин однаково завзято бились за свого Імператора-Бога. Єдність – це те, що варто взяти як приклад.

Як писав Джонсон:

“Однією з причин, чому римська система простояла так довго, було те, що питання раси та релігії правило за предмет радше культурної цікавості й поваги, аніж параної. І цю мрію слід відродити.”

poster