«Руїни бога» Аткінсон

16.08.2020

Переглядів: 906

http://chytay-ua.com/

«“Руїни бога” – що за дивна назва?, – думається, коли вперше стикаєшся з цією книгою. Але довго мізкувати над цим запитанням не доводиться – усе відкривається вже на перших сторінках книги. Там авторка наводить низку цитат, серед яких, зокрема, знаходимо таку:

«Людина – це руїни бога. Коли людство стане невинним, життя триватиме довше й перетікатиме у безсмертя так плавно, як ми прокидаємося від сну». Ральф Волдо Емерсон, «Природа».

Сюжет роману «Руїни бога» пов’язаний з іншим твором письменниці Кейт Аткінсон – «Життя за життям» і розповідає про життя молодшого брата головної героїні цього твору, Урсули. Хоча, якщо не знати цього факту, то навіть не скажеш, що цей роман є відгалуженням від іншої історії. Він сприймається як абсолютно самостійний твір. Тож якщо ви, як і я, не читали «Життя за життям» (хоча тепер я планую), то все одно придивіться до роману «Руїни бога». Як на мене, він вартий уваги. До речі, якщо ви, навпаки, читали попередній роман, це не означає що вам буде нецікаво читати про долю Урсулиного брата, бо вона вам вже відома з того роману. Як пише авторка у післямові, «Руїни бога» – це одне з життів Урсули, ненаписане, і багато деталей з життя головного героя «Руїн...» відрізняються від попередньої книги.

Тепер, коли ми визначилися, що цю книгу можна читати всім, перейдемо до сюжету та моїх вражень.

Отже, роман розповідає нам про життя одного звичайного англійця, Тедді Тодда. Ми знайомимося з ним у 1925 році, коли йому 11, і залишаємося поруч аж до самої його смерті. Нам доведеться пройти з ним досить довге і непросте життя (хоча не впевнена, що життя взагалі буває простим). Його молодість припадає на роки Другої світової. Під час війни Тедді стає пілотом «Галіфаксу» – британського важкого бомбардувальника. Тож певну частину сюжету присвячено подіям війни, а саме – стратегічному бомбардуванню Німеччини. При цьому мені сподобалося, як авторка описала воєнні роки героя. Я не спеціаліст, щоб говорити про ступінь достовірності описаних подій, але особисто я повірила в кожен момент, в кожну емоцію, в кожне сказане слово. Ну і Кейт Аткінсон, власне, підкріпила мої відчуття додаванням до книги бібліографії використаних джерел, серед яких чимало спогадів членів екіпажу бомбардувальників та біографій тих, хто служив у Бомбардувальному управлінні. У післямові вона пише, що більшість подій, описаних у «воєнних» розділах, навіть найстрашніші й найчудернацькіші інциденти, засновані на реальних випадках, на котрі вона натрапила під час досліджень, хоча майже завжди трохи щось змінювала.

Але самою лише війною твір, звісно, не обмежується. Протягом оповіді ми також дізнаємося про дитинство героя, проживаємо з ним його післявоєнні роки та бачимо згасання наприкінці життя. Ми переживаємо з ним усі його втрати, душевні терзання, непрості стосунки у родині. На перший погляд може здатися, що в цьому немає нічого цікавого. Скажу чесно, що і я не одразу вподобала цей роман. Мої стосунки з ним розвивалися від «нічого особливого» на початку, до «а нічого так, затягує» в середині і аж до повного захвату в кінці. А фінал… Він мене просто збив з ніг...

Після прочитання роману я ще довго над ним міркувала. Думала про прості, але водночас тривожні речі. Про те, яке нетривке і буремне людське життя, яке наче і довге, якщо дожити до глибокої старості, але разом із тим проминає, як блискавка. Про те, що плоди стосунків не ростуть на дереві, яке не живиться любов’ю, турботою та увагою. Про війну – нещадну і руйнівну силу, яка назавжди залишається всередині тих, хто її пережив. Ну і про смерть, якої нікому із нас не уникнути.

У післямові авторка говорить, що її роман – про красне письменство, уяву та вигнання (людини з Раю). Але для мене він про інше: про долю людини і про те, що життя – це не стільки дар, скільки випробування. Але все одно – це найцінніше, що ми маємо.

«- Якось Будда спитав шраману, скільки триває людське життя. Той відповів: “Кілька днів”. Будда сказав: “Ти ще не осягнув Шлях”. Тоді він спитав іншого шраману, скільки триває людське життя. Той відповів: “Стільки ж, скільки й обід”. Будда сказав: “Ти ще не осягнув Шлях”. Тоді він спитав іншого шраману, скільки триває людське життя. Той відповів: “Стільки ж, скільки один подих”. Будда сказав: “Прекрасно. Ти осягнув Шлях”».

 

Наталія Чернишова

Редакторка розділу Мистецтво, адмін Telegram.

Сторінка автора в Facebook.

author photo
poster