В. Ґ. Зебальд «Аустерліц»

11.09.2020

Переглядів: 208

http://chytay-ua.com/

В. Г. Зебальд «Аустерліц»

«І хіба не може такого бути, що ми і в минулому, у якому вже були і яке вже майже повністю стерлося, домовилися про зустрічі й мусимо відвідати там певні місця та певних людей, які ніби залишаються зв’язаними з нами навіть по той бік часу?»

Жак Аустерліц вдивлявся у фото маленького хлопчика у костюмі пажа і впізнавав себе. Цей епізод випускає з глибин його пам’яті рідну мову, яку він, здавалось, і не знав ніколи.

Вінфрід Георг Зебальд, автор роману «Аустерліц», народився в Німеччині. У 1960-х перебрався викладати літературу до Англії. Писати почав наприкінці 1980-х, німецькою. Популярність прийшла до нього в 1990-х. Зебальд був дуже чутливим щодо Третього Рейху та мовчазної участі німецького суспільства у злочинах нацистів. Саме тому він як письменник звернувся до проблем пам’яті та індивідуальної історії.   

«Аустерліц» - останній роман Зебальда, опублікований у 2001 незадовго до трагічної загибелі. Герой-оповідач, імені якого ми так і не дізнаємось, під час подорожі до Бельгії потоваришував з істориком архітектури Жаком Аустерліцом. Впродовж їхніх нечисленних зустрічей Аустерліц розповідає про своє життя. Прийомні батьки тримали в секреті історію його походження, а своє справжнє ім’я – Жак Аустерліц, - герой дізнається від директора школи. Вже у зрілому віці Аустерліц починає свідомо цікавитись долею біологічних батьків.  

Багато того, що відчитав і охудожнив німець Зебальд, згодом описав і австрієць Мартін Поллак. У книзі «Мрець у бункері», що вперше вийшла у 2004, Поллак досліджує приватну історію родини по лінії батька-есесівця і стикатися з нею йому непросто. Він багато роздумує про пам’ять, як вона передає події, що і чому фальшує.

Здавалось би, до чого тут вигаданий Аустерліц супроти реального Поллака?  Жак Аустерліц – це символ дітей воєнного покоління по інший бік фронту чи колючого дроту, чиї історії нам навряд чи доведеться почути. Через Жака Аустерліца Зебальд дає голос тим, хто не зміг висловитись, і це його спосіб спокутувати національну провину. Не дарма сповідь Аустерліца про життя і пошуки родини саме переповідається.

Вставляючи реальні фотографії у художній текст, Зебальд намагається стерти відмінність між вигадкою та реальністю в уяві читача. Доводиться постійно нагадувати собі, що «Аустерліц» - це фікшн, а не біографія. Та чи варто відокремлювати героя-оповідача від автора? Чи не в цьому письменницькому прийомі криється задум – вислухати сповідь і покаятись самому? Саме межова форма між романом і репортажем загострює відчуття реальності прочитаного, надає йому новий сенс, підсилює слово.

Дивуєшся, як органічно в роман вписані архітектура і ландшафт. Місця та будівлі як свідки історії цікавлять Аустерліца. Він, між іншим, як і реальний Поллак відчуває «отруєність» певних місць (книга «Отруєні пейзажі» вийшла українською в 2015). Наприклад, національна бібліотека Франції, що збудована на місці складів конфіскованого у євреїв майна, не викликає у героя захвату, а навпаки дратує його та відштовхує.    

Зрештою оповідь робить повний оберт і анонімний оповідач повертається до фортеці Брейндонк, що у Бельгії. Фортеця, яка стає в’язницею, – влучна метафора процесу, що відбувається зі спогадами Аустерліца. Намагаючись відмежуватись від травматичних спогадів дитинства, Аустерліц більше не може витримувати тягар власного походження і стає заручником родинної історії. Він повертається до рідної Праги, де розшукує сліди витісненого з пам’яті дитинства. Та чи зіткнення із правдою допомагає йому знайти себе?

Наше майбутнє залежить від того, які у нас стосунки з минулим. Оповідь про Аустерліца не лінійна -  вона схожа на спіраль, що поступово розкручується у зворотній бік і, зрештою, повертається на початок. Зіткнення з минулим та втрата коріння змушують його сумніватись у власній реальності. Герой багато роздумує про минуле, намагається тлумачити його як явище, заперечує час. Звернення до спогадів він порівнює з процесом проявлення фотографій: «… на експонованому папері проступали, так би мовити, з нічого тіні реальності, так само, як і спогади, сказав Аустерліц, які виринають серед ночі й у того, хто хоче їх утримати, швидко знову тьмяніють, так само темнішає фотографічний відбиток, якщо перетримати його у ванночці з проявлювальним розчином.». Він так довго ігнорував власні спогади, що не зміг дати їм раду і потрапив до лікарні з психічним розладом.

Про токсичні стосунки з пам’яттю в контексті нашої історії говорить американський письменник з українським корінням Аскольд Мельничук. Герої його роману «Посол мертвих» теж мають за спиною тягар родинних трагедій. Одні повністю поривають зв’язок з минулим  і будують життя у Новому світі, інші ж – стають заручниками-послами мертвих, чим наносять непоправну шкоду живим.

Роман «Аустерліц» показує: загальновідома історія потребує олюднення. Ось вона, окрема людська доля, ось її злам! Він проходить на історичному тлі.

Саша Доморосла

Історик, бібліотекар, підпільний критик

author photo