Юрій Винничук "Танго смерті"

25.01.2016

Переглядів: 4471

http://chytay-ua.com/

Хто контролює минуле, той контролює майбутнє.
Хто контролює сучасне, той контролює минуле
Д. Оруелл

Роман Юрія Винничука «Танго смерті» - це твір, у якому події розгортаються у двох вимірах: міжвоєнний період та сучасність. Перший вимір – це історія про долі чотирьох друзів – українця, поляка, єврея і німця, які переживають різні ситуації. Другий зріз – це розповідь про професора Яроша, який розшифровує таємницю "танго смерті".

Вся розповідь зводиться докупи, про що стає відомо в кінці твору. Строката побудова книжки розсіює увагу, тому читати її краще «на одному диханні», адже через день можна й забути імена другорядних героїв. "Танго смерті" – це музичний твір, який виконували в Янівському концтаборі на території Львова. Під час виконання цього танго людей розстрілювали. Це відоме польське танго "To ostatnia niedzila", яке в російському варіанті називається "Утомленные солнцем". Назва "танго смерті" походить ще з часів, коли під це танго в 30-х роках закохані стрілялися.

Літературознавці  стверджують, що «Танго смерті» - це роман про пам’ять. Але про яку саме пам’ять? І чи можна цей твір однозначно трактувати? Оскільки ми маємо справу з романом, то зрозуміло, що йому притаманна деяка суб’єктивізація, містифікація та стилізація. Фантазія Винничука переплітається з історичними фактами, тому без додаткових знань важко розрізнити що правда, а що вигадка. Сам автор зізнається, що досліджував багато історій, легенд, розповідей, що пов’язані з тогочасним Львовом. Все ж, варто визнати, що в романі є чітко сформований "львівський міф", який активно використовують різні заклади та організації для привернення туристів.

У романі "Танго смерті" ми дізнаємось про історію міжвоєнного Львова з розповіді про дружбу єврея Йоська, німця Вольфа, поляка Яська та українця Ореста. Здається, що вони мають ідеальні стосунки та живуть у ідеальному місті повному конфітур, кнедлів, прецлів, струдлів і шпондерків. Можливо, завдяки такому викладу автор створює оду молодості та безтурботності, що носить дещо ностальгійний характер (як тяга до ідеалізованого минулого, емоційного конструкту, що створює публічну версію певного історичного періоду). Тут ми маємо справу з пам’яттю, яка породжує та підтримує міф багатонаціонального, інтелігентного шоколадно-кавового Львова. Винничук як автор роману є безпосереднім медіумом між міфологізованим минулим та суспільством-споживачем.

Весь сюжет побудований на переплітанні долі живих з мертвими та їх взаємоіснуванні, але також в самому тексті є характерні акценти, як наприклад "львів’яни полюбляли, прийшовши на цвинтар, побалакати зі своїми дорогими покійниками, хто подумки, а хто вголос, але контакт цей був односторонній, хоча, мабуть, були і винятки, бо не раз можна було побачити, як яка-небудь бабця, ворушачи вустами, киває при цьому головою…". Вже на початку твору автор нам дає підказку про його розв’язку через альбом, "який зазвичай у старих сім’ях називали "пам’ятником" або "штамбухом", сюди гості дому вписували на спомин вітання". Він належав тітці Яроша і був підписаний героєм з минулого Ясем, тому альбом можна трактувати як метафору безсмертя. Безліч кумедних моментів про поховання, поминання та виготовлення трун свідчать про те, що герої дуже просто ставляться до смерті і не вважають її фатальним кінцем. Власне й саме танго смерті – це не просто містичний музичний твір, а жива історія (пам’ять поколінь), на яку може опертись свідомість, щоб зберегти та отримати образи з минулого.

Ми бачимо, наскільки різними можуть свідомості жителів різних частин України з цитати: "Совєтські люди, які прибули в Галичину, викликали в нас неабиякий подив, вони геть інші, вони не звикли вітатися на вулицях, піднімаючи капелюха чи кашкета, не просять вибачення, коли когось штовхнули, всюди, де є черга чи більше скупчення людей, поводяться, як дикуни, лаються і грубіянять". Винничук описує ментальний спротив, що з’явився після вступу радянських військ до Львова в 1939-му, і те що лишили вони після відступу у 1941-му. Він дозволяє поринути в атмосферу, яка викликала таке радісне вітання німців у 1941-му.

Контраст між довоєнним казковим Львовом та воєнним часом дуже помітний у творі. Калейдоскоп подій, що відбувались у 1939 - 1945 роках беззаперечно відбились у свідомості людей і створили нову пам’ять, яка в залежності від політичної ситуації варіюється державними структурами. Танго смерті стає тим елементом, який може відкрити істину і поставити під загрозу вже сформовану історію, яка описана в книжках і контролюється державою. Вважається, що Львів – це місто, про минуле якого є чітко сформоване уявлення. Все ж варто звернути увагу на те, що туристична індустрія і формує міф про історію Львова. Ніхто не хоче говорити про місто, яке насправді не було мультикультурним, а також велась постійна боротьба між своїми-чужими. 

Слідкуйте за нашими найцікавішими публікаціями в соціальних мережах Facebook і ВКонтакті

Катя Буяльська

журналіст, культуролог

author photo