Мішель Бюссі «Змарновані мрії»

03.10.2020

Переглядів: 1516

http://chytay-ua.com/

Коли потоне острів наш вночі,

Коли на порох зійдуть наші крила,

Коли укриються іржею всі ключі

Від скарбу, що його ми не втаїли, –

Нічого не залишиться від нас.

(не просто слова)

Настання осені краще переживати з хорошими книжками в руках – вирішило видавництво Vivat і випустило у вересні у світ черговий роман відомого французького письменника Мішеля Бюссі в українському перекладі. І навіть якщо мотиви видавництва насправді були іншими (у що, звісно, не дуже віриться), радість, спричинену цією подією, у шанувальників monsieur Бюссі не відняти. 

Для тих же, хто баче це ім’я вперше, або стикався з ним лише побіжно, – кілька слів про письменника.

Мішель Бюссі народився 29 квітня 1965 року у місті Лув’єр. Свій перший роман він опублікував у 2006 році, але значну увагу публіки привернув до себе лише в 2011-му завдяки роману «Чорні водяні лілії». Станом на 2020 рік він посідає друге місце у рейтингу найбільш продаваних французьких письменників, оприлюдненому виданням Le Figaro. В 2019 році було реалізовано близько мільйона примірників його книг. Досить плодовитий (у творчому плані) письменник. Видає в середньому одну книгу на рік. Наразі українською перекладено три з них. Нагороджений чисельними літературними преміями та відзнаками. Один лише роман «Літак без неї», вперше опублікований у 2012 році (і виданий українською видавництвом Vivat в 2017-му), відзначений майже десятком нагород. Деякі з його творів екранізовані і транслювалися на французькому телебаченні. А два романи ще й адаптовані під комікси. До всього цього Бюссі – ще й політолог та викладач географії в Руанському університеті. Вуаля!

Французькі джерела (а за ними й усі інші) часто визначають твори цього автора як romans policiers, тобто детективні романи. Але таке узагальнене визначення дещо оманливе. Бо детективна складова – це лише одна частина пазла, який викладає на сторінках своїх книг Бюссі. Насправді твори цього письменника містять набагато більше. В них є і заплутані, часом трагічні, людські долі, і любов, яка не вмирає, пройшовши м’ясорубку життя, і таємниці, які страшенно мучать героїв, але дуже інтригують читачів. Роман «Змарновані мрії» – не виняток.

Монреаль – 28–29 вересня 1999 року

Лос-Анджелес – 6–8 жовтня 1999 року

Джакарта – 18–20 жовтня 1999 року

Ці три рядки у робочому графіку Наталі, стюардеси Air France, не віщували нічого надзвичайного. Просто робота, яку треба виконати. А після цього, як завжди, повернутися додому, в маленьке містечко Порт-Жуа, що на березі Сени, до своїх чоловіка та доньки. Але перший же рейс до Канади став для Наті початком неймовірної любовної пригоди. У літаку вона познайомилася з Іліаном – симпатичним, сором'язливим музикантом. Одна коротка розмова – і от дві долі вже зв’язані між собою. Невимушений флірт, підігрітий романтикою канадського, американського, іспанського та індонезійського міст, в яких двоє молодих людей пізніше призначають один одному зустрічі, переріс у пристрасть, кохання, залежність. Монреаль бачив, як усе починалося, Сан-Дієго подарував вибух емоцій, Барселона навчила кохати, як ніколи, а Джакарта... стала свідком їхнього розставання.

Минає 20 років – і Наталі знову бачить у своєму графіку польотів знайому послідовність напрямків: Монреаль, Лос-Анджелес, Джакарта. Збіг? Мабуть. Дуже дивний, зважаючи на мізерну ймовірність такого чіткого повторення маршрутів («Шанс на те, що ці три рейси випадуть у тому самому порядку за один місяць – один на кілька мільйонів!»), але все-таки збіг. Чи ні? По мірі того, як вона слідує зазначеними маршрутами, Наті помічає все більше і більше збігів із подіями 20-річної давнини. Часом, здавалося, неймовірних, таких, які просто не могли статися. Наче випадково героїня наштовхується на слова і знаки, які знали тільки двоє: Наталі та її коханий із минулого. Що це? Безумство? Магія? Чи чийсь злий підступ? Щоб зрозуміти, у чому справа, Наті вирішує розшукати Іліана, чоловіка, з яким вона була така щаслива короткі, але сповнені кохання миті багато років тому. Розшукати попри те, що вона пообіцяла йому ніколи цього не робити.

Автор описує події теперішнього і минулого, чергуючи їх у відповідних розділах. Тож читач паралельно йде одразу двома часовими лініями. 

Частина, в якій розповідається про минуле, – більшою мірою романтична. У 1999 році ми бачимо знайомство героїв, розвиток їхніх стосунків, любовні моменти, які вони переживали, терзання і сумніви, що їх охоплювали. І вже аж ближче до кінця книги – їхнє вимушене розставання.

А щоб читачі не дуже знудилися від постійних любовних зітхань, автор увів до сюжету кілька окрас тих міст, в яких зустрічаються герої. Оглядовий майданчик Кондіаронк у Монреалі, мурали в Барріо-Логан – історичному порту Сан-Дієго, бульвар Ла-Рамбла в Барселоні, 132-метрова башта Монас в центрі площі Медан Мердека в Джакарті – справжня мандрівка на дивані! 

Події ж теперішнього – більш загадкові та інтригуючі. В 2019 році, коли минуле вривається у спокійне, розмірене життя 53-річної Наталі, ми разом із героїнею повторюємо вже знайомий нам маршрут, намагаючись розгадати, що чи хто стоїть за тими начебто збігами, що трапляються з нею на кожному кроці. А ще зрозуміти, що ж такого сталося між героями у Джакарті в 1999 році і який секрет вони зберігають вже два десятки років.

Властиво Бюссі, він вводить інтригу в історію з перших же сторінок, поступово докидаючи до неї все більше і більше незрозумілостей та химерностей. Але обеззброєними перед усіма цими знаками питання автор своїх читачів не залишає. Він підкидає їм певні пасхалки, даючи тим самим шанс додуматися до правди самостійно. А далі все залежить від їхніх бажання, спостережливості та інтуїції. При цьому принаймні одну частину загадки розгадати дуже просто, адже Бюссі аж надто щедро розкидав по книзі підказки до неї.

Особливого відзначення заслуговує те, як вправно Мішель Бюссі вплітає мистецьку складову у свої романи. В одній зі своїх попередніх книг, «Чорні водяні лілії», він зробив частиною сюжету живопис Клода Моне. У цьому ж романі письменник особливу роль відводить музиці. Іліан – не просто музика, який абияк бринькає на гітарі. Він – талановитий музикант. І це має неабияке значення. 

Бюссі не полінувався навіть текст пісні спеціально для книги написати! І що ще крутіше, музикант Gauvain Sers створив для неї музику. Вийшло, як на мене, непогано, а головне – атмосферно. Прикольно, коли книга має свою пісню.

Тож, зрештою, чи можу я рекомендувати цей роман до прочитання? Ça dépend, як кажуть французи. Все залежить від ваших уподобань.

Рекомендую читати любителям таємниць і загадок, які не проти напружити свій мозок, щоб їх розгадати. А також тим, хто скучив за подорожами, але змирився з їх обмеженням настільки, щоб не плакати, читаючи про них у книжках.

Читати, можливо, не варто тим, хто не любить надмірну романтику і занадто приторні лав сторіз. Бо месьє Бюссі цукру для цієї історії таки не пожалкував. Тим, кого бентежать постільні сцени, теж краще уникнути читання цього роману.

Вибір за вами!

P. S.: Для шанувальників Мішеля Бюссі ми підготували маленький бонус на нашому Telegram-каналі. Там ви знайдете переклад невеликого інтерв’ю із ним, в якому він відповідає на запитання про мрії та сни (шукайте за хештегом #бюссі).

Наталія Чернишова

Редакторка розділу Мистецтво, адмін Telegram.

Сторінка автора в Facebook.

author photo
poster