Мішель Бюссі «Чорні водяні лілії»

Почну з того, що з цією книгою ми зустрілися випадково. Якось дорогою додому я незаплановано зайшла в книгарню «Vivat». Звісно, збиралася лише погортати книжечки, подивитися, що новенького-цікавенького там з’явилося. Але потім зустріла в анотації однієї з них ім’я Клода Моне – і це змішало мені всі карти. Я й отямитися не встигла, як опинилася біля каси із книжкою в руках. Ну, ви знаєте, як це буває. Отак «Чорні водяні лілії» потрапили до мене додому.

Скажу чесно: нічого особливого від цієї випадково схопленої в книгарні книги я не очікувала. Думала, що це буде невимушене, розслаблююче чтиво, трошки приправлене мистецтвом. Але ніт! Роман заінтригував мене ще зі вступу і не відпускав зі своїх лещат до самого кінця. Ну як тут не спійматися на гачок, якщо на перших же сторінках читаєш таке:

«В одному містечку жили собі три жінки.
Перша була лихою, друга – брехункою, а третя – егоїсткою.
<…>
Усе розпочалося першого дня з убивства й закінчилося ще одним останнього дня. Дивно, що поліціянти цікавилися лише другою жінкою, найвродливішою; третій, найбільш безневинній, випало самій вести розслідування. Перша, найнепомітніша, могла спокійно спостерігати за всіма. Ба навіть убити!»

Скидається на те, що тут ми маємо справу з детективом. Але це не зовсім так. У цьому романі хоча й є певна детективна лінія, але зовсім не вона виходить на перший план. Тут ви не побачите класичного розслідування, у фіналі якого злочинець дістає заслужене покарання. Цей твір більше психологічний і акцент у ньому зроблено на долях героїв. Точніше, героїнь – тих самих трьох жінок, про яких йшлося вище. Кожна із них по-своєму загадкова і має свої таємниці, бажання розкрити які не дозволяє випустити цю книгу із рук.

Усі троє мріють вирватися із маленького, ненависного їм містечка. Одна – щоб знайти себе, друга – щоб бути з коханою людиною, третя – щоб здобути спокій. Але хтось увесь час заважає їм це зробити, приносячи їхні життя у жертву своїм бажанням. До того ж протягом роману автор чітко дає нам зрозуміти, що кожна зі згаданих жінок якось пов’язана із загадковим вбивством місцевого мешканця, тіло якого знайшли у річці. І ця суміш переживання за героїнь та інтриги, яка навколо них розгортається, намертво прив’язує до книги.

Усі загадки обов’язково буде розкрито в кінці. Дуже ймовірно, що вони вас приголомшать і здивують. Хоча якщо перемкнути свій мозок на режим «Шерлока Холмса» і читати уважно, звертаючи увагу на деталі, про певні сюжетні ходи можна здогадатися. Особисто я за пару сторінок до розкриття головної інтриги розкусила, у чому там річ. Хоча все одно була вражена тим, як майстерно все закрутив автор, як вміло водив мене оманливими шляхами, як зміг до останнього втримати інтригу.

Іще важливо, що місце дії – те саме маленьке містечко – це Живерні. Саме тут прожив останні роки свого життя відомий французький художник, один із засновників імпресіонізму Клод Моне. Саму тут він писав свої знамениті водяні лілії. Тут же помер і був похований. Тому роман наскрізь просякнутий духом мистецтва. Особливу роль тут відведено картині із зображенням водяних лілій у чорних тонах, яку митець начебто написав перед смертю. Саме вона і дала назву роману.