Фільми про війну. Нестандарт. Ти маєш це бачити

18.10.2020

Переглядів: 805

http://chytay-ua.com/

Вступ 

Про війну в кіно писати складно з багатьох причин. По-перше, саме слово війна. Що кожен з нас чує в цьому слові? Вибухи на полі бою? Безкінечні коридори з ушпиталеними пораненими? Військові карти і генералів, що стоять над ними, вдивляючись в назви міст у тьмяному світлі мигаючої лампи? 

А може, це сльози старенької бабусі, яка втратила на війні батька, чоловіка і сина? Війни ж різні, у кожного покоління своя війна. Батька вона втратила на війні із тоталітарного диктатора із власним народом (aka розкуркулення). Чоловіка - на війні із зовнішнім агресором (Друга світова). Сина - в Афганістані, де вже він виступав на боці однієї із імперій, що в так звану "холодну війну" ділили світ надвоє. І так, для цієї конкретної жінки "холодна" війна своїм пекельним полум'ям випекла кривавий слід у серці. 

І якщо ви думаєте, що ця жінка вигадана, то ви помиляєтеся. Це одна із моїх бабусь. Більш того. Були іще війни, які забрали її рідних. Війна проти традиційної селянської культури - так званий Голодомор-33 (ця війна пошматувала родину і забрала два дитячих життя). Війна із технологічною бездарністю, яка могла знищити усю Європу (так, це я про Чорнобиль), яка зібрала в жінки молодшого, зовсім юного брата, а його дитину зробила сиротою, що навіть не була знайома із батьком-героєм). 

Від цього стискається серце і пече у грудях. Людство протягом тисячоліть своєї історії нічому не вчиться. Змінюється віра, йдуть у небуття боги, а війни залишаються. Люди вбивають один одного.

Але підходимо ближче до кіно. 

Що таке кіно про війну?  

Чи розуміти під цим виключно стрічки про бойові дії і партизанську боротьбу (як її варіації Резистанс і ту саму УПА, про яку, я вірю, кращий фільм ще тільки буде... десь у майбутньому ми його отримаємо). 

А може, це фільми про жахливу солдатську муштру і те, як із живої людини роблять машину?

Чи це фільми про життя мирного населення під час війни? (Для особливого загострення теми, можна взяти маленьких дітей під час війни.).

Або це фільми про людей, що очолювали держави під час війни (і це окрема група фільмів про королів-прем'єрів і президентів, які як могли протистояли загрозі і приймали на себе весь тягар влади і відповідальності за життя мільйонів). 

Щоб трохи вгамувати пристрасті, можна ще згадати про космічні казкові Зоряні війни. А чому ні? Це ж явна алюзія Лукаса на два ключові моменти історії. На фашизм (імперія), Резистанс-Спротив (який, власне, так і зветься) з домішками актуальної для США на 70-ті роки теми війни у В'єтнамі. Паралелей так багато, що їх можна намотувати в котушки). І це не авторка видумала, Лукас в інтерв'ю прямим текстом про це заявляв, дякуючи двом метрам кіно, а саме Кубріку і Копполі. 

Тож із усього цього безмежжя все-таки давайте спробуємо виділити фільми, які покажуть вам війну по-новому, з якогось нового ракурсу або з новими акцентами. І з надією, що якась стрічка спонукає читача зазирнути в Гугл чи Вікіпедію за пошуком відповідей на запитання.

* Фільми про Голокост як основну тему картини не включені до переліку. Вони вартують окремого тексту. 

** Список не є рейтингом. 

«Лабіринт Фавна» (El laberinto del fauno, 2006, реж. Гільєрмо дель Торо)

Друга світова очима маленької дівчинки, яка виконує настанови від Фавна, рятуючи свого маленького братика. На тлі фашизму, партизанів, містики і божественної кінематографії. Цей фільм мав принести дель Торо Оскара. Але на відміну від сьогодення, тоді Оскар був закритий для "неканонічних" режисерів. 

Чому дивитися? Фільм, який підкорив світ, відкрив світу самобутнього режисера-мексиканця Гільєрмо дель Торо. Фільм, який перенесе вас в не дуже популярну на наших теренах тему Другої світової в Іспанії. 

Що гуглити? Що відбувалося в Іспанії під час другої світової? Хто такий Фавн? Легенди про містичну рослину мандрагору.

«1917» (2019, реж. Сем Мендес)

Один день із життя двох солдатів на західному фронті Першої світової. А, як усі знають завдяки Ремарку, "На західному фронті все як і було". Окопна війна. Багно. Вся земля засіяна трупами. А молоденьким солдатикам дають важливу місію -доставити повідомлення командуванню, щоб скасувати наступ, щоб відвернути катастрофу. 

Режисер, хай вас не вводить в оману його прізвище, британець. І присвятив роботу своєму діду, який якраз і був таким солдатиком серед багнюки і жаху Першої світової. 

Чому дивитися? Фільм знятий майже (!) одним кадром. Майже - бо кілька склейок є. Але якщо їх не вишукувати, ви їх не помітите. Фільм неймовірний. Ви просто проживете цей день із головним героєм. І у вас не буде часу на роздуми. Просто вперед. Не озираючись. Його (і ваша під час перегляду) мета - врятувати фронт. 

Що гуглити? Специфіку війни на західному фронті. Завантажити і перечитати Ремарка. 

До чого тут «Гра Престолів»? А придивіться до другого, молодшого персонажа. Хто його грає? Кого цей актор грав у серіалі і - головне питання: чому чужі діти ростуть так швидко?

«Сталінград» (1993, реж. Йозеф Фільсмайєр)

Бачу, бачу що ви вже скрутили носики від самої назви. Але це не лубочна халтура російського режисера з українським прізвищем Бондарчук. Це німецьке кіно ранніх 90х, яке переосмислює долю рядових солдатів з боку армії агресора, які потрапили в крижаний полон міста, з якого не було виходу, окрім смерті

Чому дивитися? Відкрити для себе погляд на війну людей, яким соромно за участь у ній. Пережити і відчути, як воно, бути рядовою людиною, яка змушена воювати на боці зла. Це, якщо глибоко задуматися, вже є мукою. 

Що гуглити? Хто такий Томас Кретчманн і скільки разів він зіграв німецьких офіцерів часів Другої світової. А особливо погугліть його невдалу спробу втекти із задухи совкової НДР до ФРН і що з ним тоді сталося. 

«Тонка червона лінія» (1998, The Thin Red Line, реж. Терренс Малік)

Друга світова. Битва за Гвадалканал. Це тихоокеанський фронт, США проти Японії. Але можна спершу кіно подивитися. Це, мабуть, найбільш знакове кіно режисера, про якого я вже писала тут.

Чому дивитися? Такої глибини думки рідко де знайдеш. А втілюють це все на екрані всі ваші улюблені актори. Там навіть Він Дізель в касці є. В це важко повірити, знаю, але він був в цьому фільмі. Головну роль грає Джеймс Кевізел, якого ви пам'ятаєте у «Страстях Христових» (там він головну роль теж грав). Саме Кевізела в образі часто використовують на картинках із колорелігійними цитатами. Але то інша казка. Зараз в нас неймовірне кіно, сильне і глибоке, яке треба відчути і пережити.  

Що гуглити? Де там той Гвадалканал і які там були втрати. І головне, чого Кевізел і куди зник Кевізел? 

«Імперія сонця» (1987, Empire of the Sun, реж. Стівен Спілберг)

Війна очима дитини. Хлопчика із британської родини, що жив у Китаї і потрапив в зону катастрофи, а саме під геноцид, що Японія влаштувала на землях колишньої британської колонії в Китаї. Найлютіший батьківський страх: загубити дитя. Хлопчик губиться в натовпі, потрапляє в табір і проводить свої підліткові роки без батьків, в японському полоні. Найдивніше, що історія реальна. Це дитячі спогади письменника Джеймса Балларда, на основі яких фільм і знятий. (Про екранізацію його іншої книги, «Висотки», можна почитати тут.).

Чому дивитися? А що ви знаєте із робіт Спілберга в його дошиндлерівську еру? «Парк Юрського періоду» і «Щелепи»? А, ще «Індіану Джонса» з Фордом? Хмммм. Непогано! Але ж це не все! Він і драми знімав. Про дорослішання. На фоні війни. А що ще? 

А ще це перша справжня роль Крістіана Бейла (так, це він та замучена британська дитина, яка з 12 до 15 років проходить шлях від манірного випещеного дипломатського синочка до загартованого маленького чоловіка із навіяними воєнними душевними травмами). Ну і Джон Малковіч. Аххх… Треба передивитися!

Що гуглити? Історію, як Спілберг передивився 2000 хлопчиків на кастингу і все було не те, що треба. Аж тут дружина Спілберга випадково побачила в телевізорі в ролі – не повірите – сина останнього російського царя Миколи 2, отого маленького хворого на гемофілію цесаревича Олексія. І так те теледитя запало жінці в душу, що вона не заспокоїлася, поки ту дитину не знайшли і не привели до Спілберга.

До чого тут "Артек" і Україна? Окрім хворого цесаревича в телевізорі, Бейл за рік до того встиг знятися в «Міо, Мій Міо» в ролі Юм-Юма, а зйомки проходили в нашому "Артеку" і Нікітському ботсаду. Подивіться інтерв'ю актора, як він про ті зйомки розказує. 

«Володар бурі» (2008, The Hurt Locker, реж. Кетрін Бігелов)

Події стрічки розгортаються на тлі операції США в Іраку початку 2000х, що мала назву "Свобода Іраку". Як видно із оригінальної назви, в ній використана ідіома. Hurt locker - це вислів, який використовують американські сапери. Дослівно він перекладається як скринька болю. А означає ситуацію, коли сапер підривається на міні. Кіно, як ви вже з цих речень зрозуміли, про важку долю американських саперів в Іраку. 

Чому дивитися? Це поки що єдиний випадок в історії, коли кращим фільмом року став фільм, знятий жінкою. Режисерку звати Кетрін Бігелов, і цей фільм її своєрідна відповідь колишньому чоловіку. Вийшло дуже дотепно. Кілька років до того, її екс-чоловік Кемерон зрежисував «Титаніка». Чи не найбільш сльозливе кіно-переможець з усіх. А кількома роками потому Бігелоу знімає чи не найбільш суворе чоловіче кіно про саперів і теж отримає усі нагороди. 

Що гуглити? Пошукайте про «Бурю в Пустелі», а також хто такий Джеремі Реннер.  Так-так, він чудовий і багато грав поза отим Марвелом.

«Дюнкерк» і «Темні часи» (2017, режисери Крістофер Нолан і Джо Райт відповідно)

   

Тут цілих два фільми. Як два крила одного метелика. Вони обидва вийшли в один рік і зображують ті самі події, а точніше, дні Другої світової, коли на узбережжі Франції у Дюнкерку треба було рятувати армії цілих двох країн від знищення. А паралельно з цим в дипломатичних баталіях зустрілися Гітлер і Черчілль. Обидва фільми вирішили зобразити події нестандартно. 

Але обрали для цього протилежні засоби. Перший, «Дюнкерк», зовсім немає головного героя, навмисне затирає особистості і намагається поставити глядача на місце кожного персонажа. Інший, «Темні часи», навпаки, максимально звужує оповідь до по суті переживань однієї людини, сера Черчілля, і його місії "врятуй світ" від двох видів інфекції: червоної і коричневої. (Нагадаю, в нього тоді навіть чіткої підтримки США не було, аж до розгрому в Перл-Гарборі). 

Чому дивитися? В «Дюнкерку» насолоджуватися трьома часовими лініями від Нолана-"генія". А в «Темних часах» зацінити нарешті, за що ж Гері Олдмен отримав всій перший і нині єдиний Оскар. І зрозуміти, як іноді доля всього світу тримається на плечах одного занудного, підстаркуватого, впертого і товстого дядька, який окрім перерахованих рис мав геніальний розум і залізобетонний міцний дух, що нічим не зламати. 

Що гуглити? Операція "Динамо". Що це, коли, чому і які мало результати. А ще ніжну історію кохання Черчілля тривалістю усе життя.  А потім просто включити саундтрек до «Дюнкерка», Supermarine називається, і ще раз пережити всі почуття тих солдатиків на пляжі.  

«Французька сюїта» (2015, Suite Française, реж. Сол Дібб)

Екранізація однойменного роману французької письменниці. Звали її Ірина Немировська і, як ви вже могли здогадатися, вона не була народжена в Галлії. Більш того, вона киянка. Це вже цікаво. 

З'явилася на світ ця неймовірна жінка в Києві, на вулиці Пушкінській, 11, в блискучій родині банкіра і світської левиці. Але щастя тривало недовго. Червона чума відібрала в них все майно і родина через три кордони втікала до Франції. Дівчинка виросла. Отримала блискучу освіту. Стала письменницею. Але французький уряд так і не надав громадянство ні їй, ні її чоловіку, теж емігранту. 

Щоб врятуватися вже від коричневої чуми, сім'я змінює віру і переходить в католицтво. Але і це не допомагає . Фінал історії гарно описаний в фільмі «Список Шиндлера». От тільки Ірина в список не потрапила. А пішла на небо, ставши однією з мільйонів жертв Голокосту. Але ми ж не про Голокост фільми підібрали. 

Тому «Французька сюїта» розглядає інші питання. Це життя в окупованій Франції. Зародження спротиву. Як живеться жінкам Франції під німецькою навалою, особливо якщо діти їхні вже полягли чи зникли безвісти на полі бою. Хто в умовах окупації є друг і хто ворог. Питання колаборантів, зради і кохання в умовах окупації.

І вічна музика так ніколи і не зіграної французької сюїти. 

Чому дивитися? Просто милуватися прекрасною грою усіх акторів і відкривати для себе нові грані таланту вже давно знайомих. Мішель Вільямс, яка за шість років трохи оговталася від смерті Леджера і видала чудову роботу. Крістін Скотт Томас геніальна всюди. Матіас Шонартс видає якраз ту гру, яка треба, щоб ми до самого кінця так і не визначилися зі ставленням до його персонажа. 

Що гуглити? Як французи вчиняли з жінками після того, як окупація скінчилася. Ну і звісно, про Ірину Немировську.

«9 квітня» (2015, 9.April, реж. Роні Езра)

9 квітня 1940 року для українця не значить нічого, як і для пострадянських людей в цілому. Але ця дата лунає болем в грудях кожного данця/данки. Чому? Це день, коли в маленьку Данію вторглася гітлерівська Німеччина і власне маленька європейська країна перестала існувати. Це все на папері. 

А у прикордонному містечку у військовій частині служить офіцер, вісті зі столиці він отримує, але для цього треба час. І от він стає єдиною перепоною на шляху Німеччини. Уявляєте? Що робити? Зв'язку з центром нема. Як діяти? Він любить свою країну. Він за неї може віддати життя. Але чи батьківщина це оцінить?

Чому дивитися? Погляньте на події Другої світової в Європі не з точки зору радянських людей і не як німці, а з боку маленької європейської країни, яка просто стає заручником кривавої політики сусіда, з'їденого коричневою чумою. 

Що гуглити? Події в Данії. Та і взагалі ця маленька держава варта, щоб її хоча б загуглили. Ну гаразд, можете ще нагуглити, як Пілу Асбек був ведучим на церемонії Євробачення, коли виграла бородата Кончіта Вюрст. 

До чого тут «Гра Престолів»? Придивіться уважніше до актора у головній ролі. Ще уважніше. І ще. Так! Це він. Пілу Асбек, він в серіалі грав Еурона Грейджоя. І його роль тут повна протилежність до серіальної. 

«Зоряний десант» (1997, Starship Troopers, реж. Пол Вергувен)

Знаю. Зараз у вас волоссячко стало дибки і очі набули більшого розміру. Але заспокойтеся. Я все поясню. "Це не те що ви подумали" (с).

Для початку давайте згадаємо, хто режисер даної картини. Пол Верговен (Верховен, Верхувен, у нас його по-різному пишуть і вимовляють). Хто це? Він голландець, народжений ще до Другої світової. В ранньому дитинстві пережив війну і окупацію своєї держави, навіки закарбувавши в серці, що гірше нацистської тоталітарної експансії нічого нема. 

Ця тема явно його не полишає усе життя. Почав творити на батьківщині. Зняв популярні і касові картини (гуглимо Рутгер Хауер). Але душа прагла світової слави. Вирушив він до США, почав клепати касове кіно. «Робокопа» зняв. А ще фільм, який ви точно знаєте! Як забули? Той, де Шерон Стоун перекладає ніжку на ніжку в кімнаті допитів. А, бачу, пригадали. Тож, ви зрозуміли. Верховен знімати вміє. Це факт. 

Більш того, в цьому тексті спершу планувала я згадати інший його фільм. «Чорна книга» 2016 р. От він якраз прямолінійно про Другу світову війну. Більш того, тут мала бути і прив'язочка до «Гри Престолів», адже саме «Чорна книга» підняла Керіс Ван Хаутен, голландську красуню-акторку, яку потім теж взяли в цей серіал. (пам'ятаєте, кого вона грала? Не гугліть, її роль – червоноволоса Мелісандра). 

Але я не шукаю легких шляхів і прямолінійних тем, тож «Зоряний десант». Фільм, який треба дивитися, маючи ключик до його розуміння. Оскільки без цього ключика ви його просто не зможете відчути і зрозуміти весь той стьоб, який від усього серця чи не в кожній сцені вставив режисер. 

Фільм розглянемо на кількох рівнях, для того, щоб зрозуміти, чого, власне, він опинився в цьому списку. І чому саме він прицільно б'є в саме серце воєнних фільмів. 

Формально фільм розповідає історію одного військового загону, який під час війни в майбутньому воює проти арахнідів. Це такі мерзенні павуки зі слизом, на яких дивитися без нудоти не можна. До того ж, фільм постійно має закадровий голос, який все розставляє по місцях. Хто хороший, а хто огидний. Ворога повинні нищити. Без вагань. Він не людина. На ньому можна ставити досліди. Тримати в клітках. Розрізати, схрещувати, проводити експерименти (це і роблять в фільмі). І знищувати, знищувати… 

Але це по сюжету. По формі це все запаковано в такий ядрьоний стьоб, що серйозно це дивитися і сприймати неможливо. Головних акторів Верхувен підбирав за двома критеріями. Перший: так звана "арійська" зовнішність (наче зійшли з агітплакатів) і другий – повна відсутність якісної акторської гри. Наприклад Аарон Екхарт (гуглимо фото) пройшов по першому критерію, але не зміг видати бездарної гри, показав справжні емоції, за що був відбракований. А от Каспер Ван Дьєн пройшов. Звісно, акторам не оголошували, що шукають бездарності. 

Режисер увесь виробничий процес перетворив на фарс. Наприклад, художнику по костюмах була дана пряма задача одягти героїв в нацистську форму. Коли продюсери засумнівалися, типу навіщо головним героям, "хорошим", форма наці, режисер відповів: ну погодьтеся, ця форма і досі усіма вважається найбільш стильною з усіх часів, адже її розробляв сам Г'юго Босс, продюсери закивали, а режисер ще раз впевнився в тому, що стьоб вдався. 

Власне, це і є ключ до розуміння картини. Постіронія. Коли стьоб розумієш, тільки знаючи контекст. 

На поверхні фільм є навмисним скупченням абсурду і дурні (наприклад, для одних персонажів рани смертельні, а на головних героях заживають десь за кадром миттєво). За кілька століть у майбутньому вся планета під пануванням тоталітарного військового режиму. Збереження громадського порядку тримається на безперервній війні (так, Верхувен читав Орвелла, не сумнівайтеся). Ворог завжди знайдеться. Командування відправляє людей по суті на забій. Кіно, до речі, не боїться сцен кривавої бійні. Життя солдата всередині цієї мілітарної імперії нічого не варте. Тільки віддавши себе цій машині, людина здобуває громадянські права. 

Фільм "упаковано" в оболонку агітаційного кіно. Того, яке Верхувен бачив у дитинстві. Коли перед фільмом в кінотеатрах крутили політичні агітки. Так, це було всюди. І в Німеччині, і в Совку і в його Нідерландах, і в США. Змінювалися часи, назви війн, а пропагандистські лубочні стрічки майже не еволюціонували. Всюди була розповідь про перемоги над дегуманізованим огидним ворогом, "хороші" герої здобували перемоги і йшли в даль задля нових звершень на службі воєнній машині. І всі ці пропагандистські штампи у фільмі висміяні і доведені до абсолюту. Геніально. 

Фільм через іронію, абсурд і сарказм доносить страшну правду. Адже ЖУКИ-арахніди - це ми з вами. 

Спробуйте подивитися на цей фільм з цього боку. Ви будете вражені. 

Погуглити. Що таке постіронія і взагалі всю історію створення цього фільму. І ще, хто така Лені Ріфеншталь і її "Олімпія", деякі кадри з якої спародійовано в цьому фільмі. 

 

Післямова

Тема воєнного кіно в деяких країнах набуває хворобливих форм. Тоді під чергову річницю "великої перемоги" множаться бездарні і безідейні фільми, які штампуються за фінансової підтримки нинішньої диктаторської влади з метою прославляння свого ідеалу «втраченого раю» – тоталітарної держави на чолі з вождем, перемогу якого треба восхваляти во вєкАх. 

Алла Міліневська

Люблю кіно в усіх його проявах. Трохи пишу. Намагаюся ділитися своїм кінодосвідом з друзями і тими, хто зі мною на одній хвилі

author photo