Книжкова ієрархія

У кожного вона різна. В одного більша, в іншого набагато менша. Комусь її передав ще дідусь, а хтось став першовідкривачем у своїй сім’ї. Для когось це просто забавка, так для розваги. А хтось присвятив цьому усе своє життя. І неввічливо відповідає, коли йому говорять, що це таки пуста трата часу.

Дехто бажає на цьому заробити і в пошуках потрібного елементу готовий полетіти, та хоч на край Землі. А інший, ставиться до цього надзвичайно серйозно. І ні за які гроші не готовий віддати найменшої частинки свого найціннішого.

Деякі з них входять в історію і потім опиняються в музеях. А інші припадають пилом. Або, в гіршому випадку, їх просто продають людям, котрі нічогісінько не розуміють. Вони ж поняття не мають наскільки вона може бути цінна. І деколи справа, аж ніяк не в матеріальному забезпеченні. Тут щось набагато глибше і складно пояснити причину такого ставлення до, здавалося б, на перший погляд, простої речі. Такої як – власна бібліотека.

Бо таки у кожного вона різна. У декого складається з десяти книг, а у когось їх тисячі. Але це не міняє її ролі в житті людини, для когось і кілька книг будуть нести таку цінність, що важко повірити в такі почуття до простих речей. Таких, як книги.

У когось бібліотека буде займати тільки одну кімнату. А у когось уся квартира, чи то будинок, це і є бібліотека. Книги усюди, навіть там, де б здавалося  їм не місце. Є ж такі люди, в котрих навіть в горщиках для рослин лежать книги. Їх називають диваками, а вони просто не знаходять місця для них. Адже їх незліченна кількість.

А як ці книги розміщають в бібліотеках, це ж ціле мистецтво. На книжкових полицях в ряд стоять, на перший погляд, різні книги. Як би ж то. Тут у кожного книголюба вимальовується свій стиль. Хтось виставляє їх відповідно до року видання. XIX століття не можна ставити разом з XX століттям. Це ж важкий злочин.

Інші ж групують книги відповідно до жанрів. Романи до романів, детективи дружать тільки з собі подібними, і ні в якому разі, не можна ставити їх з іншими жанрами. Вони ж почубляться там. Хто ж їх буде розбороняти?

І звичайно ж є такі книголюби, які ніколи не поставлять разом авторів, котрі при житті не дуже то і дружили. А й справді, як можна їх розставляти на одній книжковій поличці. Це ж нонсенс. І усі власники персональних бібліотек знають таке правило. Але є і миролюбні бібліофіли. Вони намагаються здружити авторів, що за життя не тиснули один одному руки, розміщаючи їхні книги поруч.

Декому не вкладається в голові, як можна ставитись до порядку книг у власній бібліотеці настільки серйозно. Але як по іншому? Адже це книги, і їхні побажання потрібно також враховувати.