Лайно теж відчуває себе знаменитістю,
коли навколо нього літають мухи.
Макс Пейн
«Любі читачі»… Ось вам і моя нова порція відбірної словесної смакоти. Бо окрім своєї поетичної діяльності я ще й гарний кулінар із приготування «навушної» локшини. Я знаю, що ви вже давно чекаєте на цю популярну страву, аби так глибоко і виразно пофілософствувати за обіднім столом.
«Мій неземний поете»… Твої творіння настільки неземні, що я навіть крихти з того не розумію. Але я впевнений , що в них знайдеться не одна раціональна зернина, а цілий мішок борошна.
Усі. Вже всі давно помітили, яким начитаним стало наше суспільство. Ковтають ті книги, наче жебрацькі дітлахи цукерки. І солодко і гірко від того видовища. Бо хто знає: чи свіжі ті цукерки чи зіпсовані? Чи то на радість малому безштаньку, чи для отрути щоб під ногами не пленталася. Хіба обшарпанець буде питати про якість? Та йому й на думку не спаде: буде давитися як і всі, аби хоч щось кинути в той жадібний шлунок.
І вже ніби й дорослі, ніби й розумні, а вам і надалі подають свинячі помиї під вишуканим соусом. Мовляв для найкращих клієнтів – фірмові страви. Непомітно за обіднім столом у відвідувачах прокидаються задумливі філософи: у смердючій водичці вони примудряються віднайти незрівнянний смак. А в «надмудрих» книгах – ледь не в кожному слові блудливі голови шукають сенс. А якщо вже не знаходять, − не засмучуючись вигадують свій. І носяться з цими книжками ледь не в туалетах (можливо їхнє законне місце). Мовляв, подивіться − я теж читаю. Ох, якби ж вони тільки знали з чого зроблені кайдани знесиленого людства. Із канцелярського паперу й задимлених клавіш…
Та врешті-решт усі задоволені: філософи-читаки галантно смакують вишуканими помиями, а поети-торбохвати смакують їхніми отупілими умами, що з радістю пожирають те що й всі.
Якщо всі читають, значить модно – про книгу подумає читач. Якщо всі читають, значить знаменитий – про себе подумає поет. Який гармонійний тандем самодурів.