Нора Круґ «Вітчизна»

29.03.2021

Переглядів: 264

http://chytay-ua.com/

На картині «Мандрівник над морем туману» німецького романтика Каспара Давида Фрідріха чоловік (ймовірно, сам митець), обернений до глядача спиною, стоїть на вершині гори та вдивляється у далечінь. Крізь густий туман проглядаються піки сусідніх гір.

Два століття потому ілюстратора Нора Круґ переосмислила сюжет відомої картини. Вона зобразила себе на вершині пагорба, та перед нею не туман, а рідне місто на Заході Німеччини, куди вона повернулася у 2014 році. «Моя вітчизна – відгомін, слово-крик у горах, від якого зостався лише звук. Нерозбірливе відлуння» –  з тривогою говорить авторка на сторінках свого графічного роману. Так починається її подорож у пошуках правди про власну родину.

Нора Круґ народилася у 1977 році. У підлітковому віці вона поїхала на навчання до Нью-Йорка, де, отримавши американське громадянство, живе і понині. Зірка у сфері ілюстрації, вона створює малюнки та колажі для «The New York Times» та «The Guardian», викладає в Парсонській школі дизайну. 

«Ми сумлінно готували запитання для літніх пані, які приїздили з Америки розповісти нам про табори, і геть забували розпитати ще й власних бабусь і дідусів» – пригадує вона свої шкільні часи. Нацистський період не був вдалою темою для обговорення за сімейним обідом. І, хоч авторка ще юною натикалася на певні артефакти з минулого, як-то шкільні зошити дядька з малюнками свастики чи старі дідусеві фотографії у формі, вона почала ставити запитання, коли вже не було кому давати на них відповідь. 

У книзі Круґ розповідає, як вперше відчула воєнну втрату, коли її родина під час поїздки до Італії на солдатському цвинтарі випадково натрапила на могилу дядька, полеглого у війні ледь досягнувши вісімнадцяти років. А раніше їй здавалось, що співчувати німцям є чимось неправильним. 

Політичне минуле країни є частиною минулого окремої родини. Історичні травми передаються у спадок, а національну провину можна возити з собою по світу і щоразу відчувати сором, коли відкриваєш комусь своє походження. Так жила Нора Круґ, допоки не вирішила дослідити, чи дійсно за її родиною тягнеться шлейф нацистських злочинів. В Карлсруе вона працює в архіві з документами щодо членства її діда Віллі Рока в НСРПН – Націонал-соціалістичній робітничій партії Німеччини. Зрештою, дослідження приводить її у рідне місто батька, яке він залишив через конфлікт з матір’ю.  

Художниця поєднує в емоційні колажі малюнки й родинні фотографії, старі листівки, вирізки з газет та архівних документів, щемкі фронтові листи. Розповідає, за чим ностальгує в Америці у вставках «Із записника емігрантки, яка тужить за домом», а також демонструє, що їй вдалося знайти на барахолках та в антикварних магазинах – іграшки, значки, портсигар невідомого полоненого, неповний фотоальбом, окремі викривальні знімки з якого було вилучено та багато іншого. Хранителька спогадів, певно, іронізує вона про себе. Деякі сцени із минулого родини художниця відтворює у коміксах, припускаючи, що її родичі могли думати чи казати одне одному. 

«Як усвідомити, хто ти є, якщо не знаєш, звідки ти родом?» - запитує Нора Круґ. Шлях до вітчизни для неї – це шлях до себе. І хоча вона не може в точності конструювати минуле, але свою винагороду таки отримує. До родинного дерева приростають відсічені гілки, а розуміння того, що вона ніколи не зможе наблизитись до однозначної істини, зрештою, дозволяє їй примиритися зі своїми переживаннями.  

Те, як авторка пропрацьовує історичну травму, вкрай повчально і не лише щодо теми негативних національних стереотипів. Уявімо, яким може бути такий альбом української родини. Скільки у ньому буде багряних від крові сторінок? Скільки порожніх віконець за кожного ненародженого? Чи знайдеться в чиємусь сімейному архіві фото гнилої картоплини в тоненькій дитячій руці на фоні вкритої грудками змерзлої землі? І як зобразити архівну тишу, яку все ніяк не наважишся порушити?

Саша Доморосла

Історик, бібліотекар, підпільний критик

author photo