онлайн-журнал про книги та літературу
Роберт Луїс Стівенсон, автор знаменитого пригодницького роману «Острів скарбів», відзначив момент, коли Робінзон Крузо вперше знаходить слід людини на піску як символ присутності інших людей на безлюдному острові, назвавши цей момент одним з найвеличніших в історії світової літератури. Даніелю Дефо вдалося не лише написати перший роман в англійській літературі, йому вдалося створити привабливий образ мандрівника, який опиняється в полоні безлюдного острова. Таким чином не одне покоління читачів спочатку співчувають Робінзону, який опиняється сам на сам з природними стихіями та власними слабкостями, а потім в читачів з’являється заздрість до відлюдника, якому вдалося опанувати безлюдний простір і віднайти себе в ньому.
Про велич роману «Робінзон Крузо» говорить не лише його слава. На це вказує багатогранність книги, яка промовляє до кожного своєю мовою. Для підлітків це типовий пригодницький роман. Для Карла Маркса господарство, яке створив Робінзон на острові, – це прототип економіки в її первісній формі. Дослідники літератури шукають реального прототипа Крузо і головним претендентом на це звання є шотландський моряк Александр Селкірк, який кілька років провів на безлюдному острові в Тихому океані. Для когось цей роман є символом імперіалізму та колоніалізму, оскільки Робінзон, який потрапляє у скрутне становище, не є рівнею П’ятниці, навіть більше, він стає його господарем. Для інших – це роман про людяність, який нагадує, що і в найскрутнішому становищі варто залишатися людино.
Таким чином Даніель Дефо власноруч створив міф, який живе не одне покоління і постійно підживлює культуру. На думку Денні Гайтмана, відомого американського колумніста та редактора журналу Phi Kappa Phi’s Forum, ця книга головним чином свідчить про утвердження самої літератури.
«30 вересня 1659 року. Я, нещасливий, бідолашний Робінзон Крузо, зазнавши далеко від суші аварії під час страшенної бурі, був викинутий на берег цього непривітного, похмурого острова, який я назвав Островом Відчаю. Усі мої супутники з нашого корабля потонули, а сам я був напівмертвий,» - так звучить перший запис зі щоденника Крузо.
Як стверджує Гайтман, цей запис не лише є свідченням відчаю, а він є спробою відповісти на нього. Перо Робінзона стає таким самим інструментом виживання, як сокира і мушкет. Він за допомогою пера намагається перетворити хаос світу, що його оточує, в упорядковане оповідання.
Професор Оксфордського університету Алістер Макґрат вказує на дві особливості в історії Крузо. Перша: Дефо зображає головного героя як багату людину, яка опинившись на острові, не бачить більше цінності в золоті та грошах. Багатства, якими володів Крузо, не мають жодного значення в умовах безлюдного острова. Головний герой переживає певну «переоцінку цінностей», коли в надзвичайних умовах він починає розуміти, що є справді важливим для людини, а що наділене досить умовною цінністю. Друге, про що розповідає Дефо, – це історія особистої внутрішньої подорожі, яка веде до духовного оновлення. Спочатку в Крузо змінюються ціннісні орієнтири, а вже після цього починається духовне відродження.
Дослідження внутрішнього світу Крузо тісно пов’язане з його ставленням до Бога. Роман переповнений духовними роздумами та пошуками відповідей на метафізичні питання. У книзі є велика кількість біблійних цитат та посилань на сюжети зі Святого Письма. Для сучасного читача, який живе в секулярну добу, такий текст буде виглядати дещо незвично. Саме тому Алістер Макґрат говорить про те, що роман «Робінзон Крузо» можна читати на кількох рівнях.
Цю книгу можна сприймати як продукт епохи Просвітництва, де автор ставить наголос на відкритті себе та самореалізації особи. Ця просвітницька програма є дуже близькою сучасній людині, яка перебуває в постійному пошуку власного «Я» та намаганні реалізувати власний потенціал. Для людини, яка цікавиться особистісним зростанням, буде корисно прочитати історію Робінзона. І опісля знову спробувати відповісти на питання: «Що є успіх?», «Чого варто прагнути?», «Що є справді цінним для мене?» тощо.
Іншим рівнем прочитання, про який говорить Макґрат, є протестантський опис пробудження душі через зустріч зі словом Божим. Тут великий наголос на особистому досвіді людини та на індивідуальному розумінні Біблії, яке не потребує проводу авторитетів чи традиції. Крузо здатен сам, без належної освіти, прочитати історію Йова зі Старого Завіту і зрозуміти її згідно з власним життєвим досвідом. П’ятниця здатен засвоїти Євангельські істини без попереднього заглиблення в християнську традицію.
На цьому можна не зупинятися і шукати нові рівні прочитання великого роману Даніеля Дефо. Я впевнений, що кожне покоління буде розглядати під іншим кутом грані цього літературного шедевра. Очевидним є одне: мрійники усіх часів та народів, які братимуть до рук «Робінзона Крузо», будуть щиро захоплені неймовірними пригодами головного героя. Дефо створив антидот від нападів буденності. Як писав Ернст Юнґер в есеї «Авантюрне серце», чимало поганих учнів за три ночі навчилися з «Робінзона Крузо» більше, ніж могли сподіватися їхні вчителі. В іншому місці «Авантюрного серця» німецький мислитель мовою, яка близька до поетичної, порівнював великі пригодницькі історії з сузір’ями:
«Щасливі часи, коли після незабутнього першого відкриття «Робінзона Крузо» та «Тисяча і однієї ночі», після Купера, Дефо, Сільсфілда, Вьорісгоффера, Дюма та Сю – почали виринати й інші імена, немов сузір’я, які велично та мовчазно з’являються на небі, аби відтепер завжди вартувати на своєму місці, з якого визначаються вартість, форма та траєкторія усіх явищ майбутнього».
Читайте також: Юрій Шевельов "Четвертий Харків"
