Леонід Ушкалов «Чарівність енергії: Михайло Драгоманов»

31.08.2021

Переглядів: 1092

http://chytay-ua.com/

"Народ, що не шанує своїх великих людей, не варт зватися освіченим народом"
Іван Франко

У Львові іменем Драгоманова названа вулиця, на якій знаходиться Наукова бібліотека Львівського національного університету імені Івана Франка. Це дуже знаково, адже Драгоманов вплинув на формування соціально-політичних поглядів Івана Яковича, більше того, він був інтелектуальним лідером для цілого покоління політичних діячів, а його публікації у львівській газеті “Правда” мали великий резонанс в україномовному світі. Це при тому, що Драгоманов, уродженець Гадяча на Полтавщині, був гостем на Галичині й сам намагався зрозуміти особливості політичної культури в монархії Габсбургів, які були відмінними від порядків у Російській імперії, де Михайло Петрович формувався як особистість та розпочинав свою наукову й політичну кар’єру.

Про Драгоманова-науковця можна згадати на Личаківському цвинтарі біля могили Омеляна Огоновського, професора “руської літератури”, лекцію якого Драгоманов відвідав 1876 року у Львові та з яким підтримував зв’язки. Не можна сказати, що Драгоманов мав прості стосунки з колегами з Галичини, однак точно можна стверджувати, що він був одним з тих, хто будував мости між роз’єднаними українськими землями. 

У чудовому музеї Івана Труша у Львові, який знаходиться у віллі, що була у власності художника, варто згадати про сім’ю Драгоманова. Адже Аріадна, дочка Михайла Петровича, яка здобула блискучу освіту на Заході, згодом вийшла заміж за великого українського художника та переїхала з ним на постійне проживання до Львова. Аріадна була дуже близькою зі своєю тіткою, рідною сестрою Драгоманова – Оленою Пчілкою та з її дочкою Лесею Українкою.     

Ці кілька фактів, які пов’язані зі Львовом, лише підтверджують, що родина Драгоманових та Михайло Петрович мають колосальне значення для української культури. Тому якщо добре написати біографію цієї людини, вийде історія цілої епохи та культури. Харківський професор Леонід Ушкалов (1956-2019) блискуче впорався з цим завданням. Він написав найкращу на сьогоднішній день біографію Михайла Драгоманова. Так склалися життєві обставини, що книга “Чарівність енергії: Михайло Драгоманов” стала останньою в творчому доробку Леоніда Ушкалова, який був винятковим літературознавцем та найкращим спеціалістом в Україні (можливо, і в світі) по Григорію Сковороді. 

Ушкалов до деталей відтворив життєвий шлях Михайла Драгоманова. 4 частини книги на шість сотень сторінок носять географічні назви міст, де довелося жити головному герою - Гадяч і Полтава, Київ, Женева, Софія.

Автор поділив книгу на 54 параграфи – стільки років прожив Михайло Драгоманов. Для неї характерна наукова скрупульозність і точність, намагання відтворити культурне тло другої половини XIX століття, а також спроба (пере)осмислення однієї з ключових постатей в українському соціально-політичному житті. Леонід Ушкалов опрацював величезну кількість літератури, він дуже ретельно працює з фактами і при цьому не ховає авторського погляду, що робить книжу живою та цікавою. 

“Писати про Драгоманова непросто,” –зізнається автор його біографії. Це зрозуміло. Навіть формат на 600 сторінок замалий, щоб викласти такі теми, як українська культура в Російській імперії в часи Валуєвського циркуляру та Емського указу, політичне життя Києва в другій половині XIX ст., стара київська Громада, українська політична еміграція. Це знаково, що за цю непросту справу взявся саме Ушкалов. Кому,як не йому, авторові книжок про українське бароко, про Сковороду, Шевченка, Квітку-Основ’яненка та Панаса Мирного, личило написати біографію Драгоманова і таким чином показати тяглість української традиції від Сковороди через Шевченка до Драгоманова. Подібний погляд на культуру був властивим Драгоманову з громадівцями, які твердили, що сучасна їм українська (малоросійська) культура має безперервну тяглість з давньоруських часів.  

У книзі Ушкалова читач точно побачить “чарівність енергії”, яка була притаманна Драгоманову. Чарівністю (харизмою) він притягував політичних симпатиків, які, як Михайло Павлик, залишалися роками відданими його ідеям. Енергією (працелюбством) він створював незліченну кількість праць з історії української культури, літературознавства, суспільно-політичної думки. Драгоманов показав, що і поневолений народ може через культуру дати щось нове цілому світу. Його світогляду близькими є захист пригноблених та парадоксальне вміння побачити позитив у бездержавності. Для нього близьким був образ Греції, яка, потрапивши під владу Риму, зуміла завоювати його культурно. Він бачив потенціал, який має в собі українська культура, але який залишається нерозкритим. Як приклад, Драгоманов один з перших, хто почав говорити, що на Шевченка ще ніхто не дивився об’єктивно та історично, а нам варто зрозуміти, ким був Шевченко сам по собі й у свій час.

По-різному можна ставитися до драгоманівської герменевтики Шевченка, однак беззаперечним виглядає внесок Драгоманова до шевченкознавства. Це добре розкриває у своїй книзі Ушкалов, де показує, що Михайло Петрович був одним з найкращих знавців життя та творчості Кобзаря у свій час. Він був автором понад 50 праць, присвячених поету. У цьому контексті Франко називає Драгоманова одним із найкомпетентніших людей і сам не раз звертається до нього за порадою.

З позиції сучасної України, яка відсвяткувала 30-річчя Незалежності, можна почути докори в сторону Драгоманова у тому, що він не відстоював ідеї самостійності України. Однак, після роботи Ушкалова це радше виглядає нерозумінням ані внеску самого Драгоманова в ідею самостійності, ані розуміння суспільно-політичних процесів драгоманівської доби.

Сам Михайло Петрович визначав себе як “старий анархіст прудонівської школи”, його політичні погляди варто розглядати в динаміці епохи та середовища, в якому він перебував. При цьому його опоненти постійно навішували на нього бірки і називали нігілістом, послідовником Бакуніна, українофілом, приналежним до людей, які в одній руці носять “Капітал” Маркса, а в іншій –“Кобзар” Шевченка.

Все це лунало, як звинувачення. Сам Драгоманов вірив в ініціативу на низовому рівні, в освічене самоврядування громад та в здоровий індивідуалізм. Він не бажав опускатися до рівня “народних мас”, натомість мав палке бажання підтягнути “маси” до власного культурного та інтелектуального рівня. Його як представника української еліти справді хвилювало жахливе становище, в якому перебували селяни. Ще будучи юнаком, Драгоманов був до сліз враженний оповіданнями Марко Вовчок, яка в усіх деталях показала страждання, де навіть смерть дитини нічого не вартує, і на яке приречені українські селяни.     

Україна ще не відкрила Драгоманова як політичного мислителя. Праця Ушкалова– це важливий крок у цьому напрямку. Тепер освічена публіка має можливість з широкої перспективи подивитися на життя та творчість видатного українця. Книга “Чарівність енергії” – це нагадування, що справою життя Драгоманова було національне “самопізнання”, що драгоманівська Громада заклала фундамент для культурної незалежності України та усвідомлення, що лише вільні та свідомі власного коріння люди можуть бути успішними.

У час, коли складно, але все ж можливо працювати та творити в Україні, варто пам’ятати, що професора Драгоманова змусили стати політичним емігрантом. Цілком можливо, що за більш сприятливих обставин він до кінця життя навчав би студентів у Київському університеті. Однак, без політичного портрету особа Драгоманова не буде цілісною. Певною мірою ми ще й досі рухаємося суспільно-політичною траєкторією, яку він заклав, хоча і не свідомі цього.

В особі великого українця співіснували любов до традиції з палким революційним духом. Він з легкістю нехтує формальною науковою кар’єрою, коли потрібно працювати для своєї рідної культури, і ця праця не залишається безсслідною. Сподіваюся, що щире зацікавлення, яке мав Ушкалов до Драгоманова, передастся іншим дослідникам, що дозволить краще оцінити політичну, наукову, культурну спадщину уродженця Полтавщини. Врешті-решт, драгоманівська оптика дозволить сучасним українцям дивитися на проблеми сьогодення з висоти невтомного професора.

Читайте також: Ярослав Пелікан «Ідея університету»

Підтримати проект

poster