Богдан Лепкий "Мазепа. Книга ІІ, ІІІ "Не вбивай", "Батурин"

01.11.2021

Переглядів: 449

http://chytay-ua.com/

Богдан Лепкий «Мазепа. Книга ІІ, ІІІ  «Не вбивай», «Батурин» – «Центр навчальної літератури», 2020 – 552  с.

Воля – найвища цінність українського народу. Багато поколінь українців віддавали своє життя у боротьбі за волю батьківщини від  московських загарбників. Ця боротьба триває досі на українському Донбасі… І ворог – той самий, що й три століття тому. А в серцях захисників України – таке ж завзяття, непокірність, жертовність, готовність захищати рідну країну до кінця, до останньої краплі крові, останнього подиху.

Тема боротьби нашого народу за волю України ціною життя – основна історичних повістей «Не вбивай» та «Батурин», що є 2 та 3-ю книгами трилогії «Мазепа» Богдана Лепкого.

Вже на початку книги письменник устами головного героя – гетьмана Івана Мазепи, висловлює основну ідею повісті: «Краще із шаблею в руці згинути чесно, ніж соромно пхати шию в ярмо». 

Книгу можна розбирати на цитати, осмислюючи кожну з них повільно та впевнено, щоб зробити висновки з давно минулих історичних подій заради творення нового, кращого, успішнішого майбутнього української нації.

Певні сентенції гетьмана Мазепи варто сприймати як настанови для майбутніх поколінь державотворців, як от:

«Треба робити те, що інтерес державний велить… Це ж українська земля. Я чужої землі не домагаюся, навіть найменшого шматочка, ні!»

Іван Степанович Мазепа, розмовляючи з генеральним писарем Пилипом Орликом, красномовно пояснює мотиви свого вчинку перейти на бік шведського короля Карла  XII, щоб наш народ не потерпав від гноблення московського царя:

«Ми ж інший народ і насильство твоє над нами стократ гірше і кари гідніше, бо воно знущається над нашим почуттям національним”.

В сюжеті повістей ненав’язливо висвітлено таку морально-етичну проблему, як вміння бути вдячним Творцеві за дар життя і лише боротьба за право на самовизначення наповнює його змістом та цінністю.

«За нами найсвятіше право боронитися, не перебираючи в способах, як борониться всяка твар в природі, щоб зберегти свій рід і гатунок. Яке діло Україні, що ти хочеш утворити нову московську державу?».

Історичні події є надзвичайно важливою складовою сюжету повісті, але вони слугують тлом, на якому розгортаються історії життя, любові і ненависті; зради і відданості; підступу і благородства в характерах, вчинках, долях персонажів.

Мотря, ставши дружиною гетьманського канцеляриста Івана Чуйкевича та дізнавшись про наміри своїх батьків зробити донос московському цареві про таємні плани Мазепи, застерігає батька, Василя Леонтійовича Кочубея, що такий вчинок не лише стане трагедією для всієї родини, а й згубить «усю справу».

Богдан Лепкий показує гетьмана Мазепу, як політика-державника, який знає, що робить, розуміє підступність російського царя.  Гетьман готовий ризикувати всім заради досягнення своєї головної політичної цілі – його власної місії творення основ майбутньої незалежної, самостійної України. 

«… нічого я для власної користі не роблю, а для добра нашого народу й нашої держави, котру я хочу на карті Європи закріпити на віки».

В образі генерального судді Василя Кочубея письменник змальовує характер та долю людини, що не має власної сформованої політичної позиції, не робить висновків з минулих історичних подій.

«…Дивно, як генеральний суддя, знаючи москалів не від нині, може їм довіряти свою долю! Чи забув, що робили царі з українськими гетьманами, попередниками Мазепи, чи не знає, що Осипову хочеться виставити себе вірним царським слугою, а долею Кочубея і його приятеля Іскри він так само турбується, як торішнім снігом?».

Важливо наголосити, що непокірність українців завжди дратувала наших ворогів-загарбників, як тодішніх, так і теперішніх, але прагненням українців до волі, навіть ціною власного життя, захоплювалися навіть найзапекліші супротивники України.

Читаючи епізоди повісті оборони гетьманської столиці – Батурина, у яких багаті містяни знищували свої маєтки, підпалювали хати, щоб нажите добро не дісталося ворогові, на думку спадають паралелі сучасних боїв у Донецькому аеропорту: така ж жага помсти, прагнення не здатися до останнього подиху, не осоромити себе, віддавшись у руки ворогів живими.

Ще однією проблемою, що не втратила актуальності до сьогодні, є недовіра українців до рішень верхівки влади, різні, часто діаметрально протилежні  точки зору у суспільстві на дії представників влади.

«Тілько нашим бракує того, що чужим доля дає – авторитету й традиції.».

Письменник спонукає читача замислитися: а що ж я зробив чи роблю для добробуту моєї країни? У чому полягає оте «найвище призначення людини на землі»? І дає відповідь устами гетьмана, що після неспокійного дня, у роздумах вдивляється у далечінь зоряного неба:

«… позбутися страху, визволитися з примусу сліпого і пройти свою власну дорогу, слухаючи розуму і совісті своєї».

Читач співчуває мешканцям Батурина, коли в уяві постають жахливі картини вкритих трупами вулиць, дворів, адже ворог безжально вирізає цілі родини, глумиться над жінками, вбиває навіть ні в чому не винних маленьких діточок. Після прочитання цього в душі та свідомості виникає питання: чому?; за що?... Цілком поділяю думку автора про те, що «… з Москвою не договоришся до нічого. Вона Азія… Інша кров, інші вдачі, інші світогляди. Не погодиш води з огнем ніколи».

Трилогію Богдана Лепкого «Мазепа» слід глибоко зрозуміти та проаналізувати, щоб по-новому відкрити для себе й осмислити сторінки історії України та безперервну боротьбу нашого народу за право власного самовизначення, право на свою вільну, незалежну, соборну українську державу.

Зрештою, мрія гетьмана Мазепи про волю України здійснилася, але сучасні захисники України – нащадки славних козаків-батуринців продовжують класти свої життя за право «хазяйнувати в своїй хаті» та самим будувати своє майбуття.

Подбаймо, щоб ці жертви не були марними і розкажімо дітям, чому бути українцем, усвідомлювати себе українцем, робити кожен на своєму місті праці усе можливе заради процвітання України – найвище благо для кожного, хто любить та поважає цей край, береже національну пам’ять, знає історію свого народу.  Найголовніше на сучасному етапі державотворення – перестати бути жертвою та навчитися брати відповідальність на себе за власну долю.

Ігор Зіньчук

Філолог, автор рецензій на книги.

author photo