#Нотатки військового. Семигір’я

01.11.2022

Переглядів: 49

http://chytay-ua.com/

Від Семигір’я до Вуглегірської ТЕС всього 5 кілометрів і ми розраховували швидко туди доїхати, там вже займав оборону наш перший взвод, який відбув туди ще на світанку. Два джипи, що їхали попереду колони пришвидшились, аби перевірити маршрут, але невдовзі повернулись назад, бо ворог почав обстрілювати дорогу, якою ми мали рухатись.

- «Швидко, всі з камазів!! Розсередитись, зайняти кругову!!», - в усіх радіостанціях пролунав наказ старшини. Ми почали вилізати з кузовів та займати зеленку уздовж дороги, а весь транспорт розвернувся та поїхав подалі від нас. Почалися прильоти. Хвилин 20 тривав інтенсивний обстріл, але, на щастя, не по нам. Зайнявши вигідні та зручні позиції ми пролежали ще хвилин 30 після останнього вибуху та почали знову завантажуватись в машини.

Цього разу ми проїхали приблизно кілометр, як знову почали обстрілювати наш маршрут. Не знаю, як водії камазів так майстерно змогли розвернутись на доволі вузькій дорозі, яка, до того ж, була густо усіяна уламками мін. Повернувшись в село, ми знову зайняли свої позиції і чекали завершення обстрілу. Цього разу він затягнувся і ми, трішки розслабившись, вирішили знайти закинуте подвір’я та трішки в ньому поспати, адже за останню добу було хіба що 3-4 години сну і всіх просто вирубало. Розділившись на декілька груп, ми полягали прямо на землі і одразу ж позасипали. Друга група чатувала та оберігала наш сон, а третя - сама собі організувала спецзавдання - з’їсти всі вишні в саду цього подвір’я, з чим успішно впоралась.

Не пройшло і години часу, як ми прокинулись. Звісно ж, від вибухів. Ворожа арта змінила координати і почала лупити по краю села, з якого ми висувались. Тепер вже спати нікому не хотілось. Хлопці залягли та навіть не рухались до закінчення обстрілу.

Наша третя спроба була ще епічнішою. Як тільки ми подолали висоту камазу та залізли всередину, пролунала команда розсередитись і ми знову почули виходи зі стволів.

- «Триста, триста!! Медик, медик!», - хтось почав кричати біля другого камазу. Я вже був з іншої сторони дороги в укритті, але почав повертатись, щоб допомогти. Але я все ніяк не міг зрозуміти звідки взявся трьохсотий, якщо прильотів прямо по нам не було.

- «У мене в відділенні триста», - повідомив мені один з командирів, який вибіг назустріч.

- «Біжу, біжу. Що сталося?», - запитав я.

- «Ногу зламав».

- «Бляяяяяя. Ну як так???».

Виявилось, що боєць просто «втомився» злазити-залазити і вирішив з висоти двох з половиною метрів стрибнути. В броніку, касці та з рюкзаком. Та і сам він не був «Дюймовочкою». Кілограмів 120 точно мав. Ось звідси і закритий перелом. Нога одразу ж напухла і сам він вже не міг пересуватись. Наклавши шину я вколов йому знеболювальне, щоб він не сильно мучився та відправив на евакуацію.

Поки я займався трьохсотим, до нас приїхав ротний з Капралом, які приїхали з ТЕС під обстрілами.

- «Будемо йти пішки, тачками не проїдемо. Вони літають безпілотниками і все бачать. А дорога у них добре пристріляна. Бери дрон і штурмовий рюкзак. Тільки найнеобхідніше.», - сказав мені Капрал і я почав збиратись розуміючи, що все ще попереду…

Читайте також: #Нотатки військового. Комбінат Бахмута

Підтримати проект

Ігор Ганненко

Командир відділення 47-ї окремої штурмової бригади

Телеграм-канал автора

author photo