#Нотатки військового. Комбінат Бахмута

05.10.2022

Переглядів: 160

http://chytay-ua.com/

Комбінат Бахмута.

- Друже, прокидайся, треба зібрати речі Капрала.

- Що? - спросоння нічого не зрозумів з того, що сказав мені старшина.

- Ми висуваємось на позиції, вже зараз. Капрал вже поїхав на розвідку. Збирай речі і потім збери рюкзак Паші.

- Зрозумів, - вже трішки прокинувшись від сну, сказав я, - Збираюсь.

Дивлюсь на годинник - 3.30 ночі. Переводжу погляд по кімнаті, яку ми в попередній день знайшли та облаштували для ночівлі. А непогана кімнатка: підвал, зверху 4 поверхи, міцні стіни та перекриття - я сподівався залишитись тут надовше, але є наказ, значить будемо шукати щастя в іншому місці. Тоді це приміщення на старому м’ясокомбінаті здавалось просто ідеальним укриттям. Лише через 3 дні я дізнався, що російська ракета думала інакше - після її прильоту, будівля склалася як картковий будиночок. Все ж таки чудово, що ми звідти вчасно виїхали.

Я з великим небажанням вилажу з теплого спальника, вдягаюсь та починаю збирати речі свої та бойового товариша. Добре, що ми тільки вчора сюди заїхали та ще навіть не встигли розпакувати свої рюкзаки. Швидко розібравшись з речима я піднявся на 1 поверх вдихнути свіжого повітря та почистити зуби.

«Надворі вже має світати. На Донбасі завжди раніше світає, логічно, це ж схід!», - знову я подумки спілкуюсь сам з собою. Та й справді, о 3.30 на вулиці вже пропала світанкова сірість і залишки старої промзони заграли повними барвами.

- «Друже, будеш каву?». Це був Шаман. Житомирський дядько, сорока з чимось років, який вмів своїми руками полагодити що завгодно та мав безліч життєвих історій.

- «Ти ще питаєш? Звісно ж буду», - я примостився на трухлявий пеньок поруч та приготував вуха до довгого монологу - заради свіжої розчинної кави, в той момент, я готовий був слухати історії вічно.

Шаман почав свою розповідь, але раптовий свист та прильоти зовсім близько змусили його перерватись. Та і логічно - слухачів у нього вже не було, адже всі хлопці включно зі мною при першому ж свисті снарядів зірвались зі своїх місць та помчали щосили до підвалу. А який же оратор без слухачів? Тому він проклав маршрут за нами, зовсім швидко нас наздогнав та продовжив свою історію.

От тільки «вдячні слухачі» вже гомоніли між собою та не звертали на нього уваги. «Це вихід чи приход?» «Та десь поруч лягло» «Та не зовсім і поруч, штукатурка навіть не посипалась» «Та то просто не крупний калібр, тому і не посипалась» І десятки інших коментарів від бійців досвідчених і не дуже. Цей потік думок було вже не зупинити, тому я вирішив зайнятись корисними справами, поки ми чекали команди висуватись. Треба було розподілити медичні засоби по аптечках бійців, адже до цього просто фізично не було часу. Тим більше, ми вже на війні, тому саме час виконати свої святі обов’язки. «Не даремно ж ти - бойовий медик».

Читайте також: Роман Іваничук «Бо війна війною…»

Підтримати проект

Ігор Ганненко

Командир відділення 47-ї окремої штурмової бригади

Телеграм-канал автора

author photo
poster