Байдужість нульових або як українці виходили зі стану дитяцтва

28.04.2023

Переглядів: 628

http://chytay-ua.com/

Ви точно впізнаєте в героях Серія Демчука себе, своїх батьків чи сусідів. Прозова збірка “Тіні на сходах” занурить читачів в атмосферу України нестабільних нульових, яку кожен добре знає, але прагне не згадувати. А може люди не хочуть згадувати себе, а не Україну нульових? Про це розповідає нам Сергій Демчук.

“Тіні на сходах” — це роман про чоловіка і кілька оповідань про хлопчиків. Що їх обʼєднує під однією палітуркою? Напевно, час, у який їм довелося рости і формуватися або так звана “хвороба епохи” і все це на фоні золотоверхого Києва. 

Тихін, бо прагне тиші

Головний герой роману “Тіні на сходах” — Тихін. Імʼя повністю віддзеркалює його характер і спосіб життя: він тихий і непомітний чоловік, який працює журналістом, але пише новини лише про комунальників — бо в них не трапляється нічого страшного.

Він боїться смерті, пограбувань, злих і відчайдушних людей і прагне сховатися у своїй мушлі, заткнути вуха навушниками, рот – маскою, а очі — окулярами, щоб ховатися від світу під цією бронею. Навколо нього крутяться працівники заводу, він часто їх бачить і чує, але не хоче приймати сувору реальність, яка панує у ті часи. Тихін думає:

“Я просто прагну триматися подалі від людського горя. Все одно я нічим не можу зарадити. А лізти людині в душу зі своєю журналістською цікавістю, коли вона розбита горем, я не наважусь ніколи”

Єдина людина, що викликає у нього цікавість — молода сусідка зверху. Про неї він каже так:  “Її з’їдала нудьга. Її постійно носило якимись фестивалями, виставками, тусовками. У неї надзвичайно багато друзів”.

Тихін захоплюється дівчиною і проводить багато годин свого життя у чеканні на сходах: коли серед тіней, які рухаються, зʼявиться вона? Чи не стане її тінь приманкою і облудою, щоб затягнути його у скажений вир суспільного життя і спроб взяти відповідальність на себе і нарешті покинути свою бульбашку? І чи варто людям, не пристосованим до життя у нього лізти?

Особливість “Тіней” в тому, що герой відображає національну свідомість всього українського суспільства під час виборів 2010 року, коли ми допустили до влади Януковича і почала проливатися кров. 

Стоїть золотоверхий Київ…

Окрім важливих суспільних та особистих викликів, які постають перед героєм (і читачами відповідно), автор показує нам Київ того часи, культурно-мистецьке життя і “тусовку нульових – початку десятих”:

“Всю дорогу я дивився собі під ноги, поки не дістався самого Арсеналу.  Піднявши голову біля входу, закляк вражений: простір майорів барвами, ніби пташиний двір, ніби... – як же вона зветься? Підкажіть! – ніби неформальна молодь з’їхалась туди з усіх кінців світу. Хлопці в клітчастих спідницях з голими волохатими ногами і дівчата, пострижені наголо”

Після початку повномасштабного вторгнення багато з нас були змушені залишити свої домівки, а столиця втратила багатьох своїх мешканців, бо вона або виїхали за кордон, або в інші регіони України.

Атмосфера довоєнної безпеки, спокою і розквіту української культури пульсує з кожного рядка цієї книжки. Завдяки Мистецькому Арсеналу герой “Тіней на сходах” приходить до висновку:

“Коли людина здатна відчувати біль, вона вже не може бути сірою”

Усі травми з дитинства?

Сергій Демчук вважає, що так. Його герої, особливо діти страждають від соціальної нерівності, влади і батьків. Усі діти, про яких пише автор, страждають. Точніше мають вибір: страждати чи боротися проти дійсності. Вони зазвичай безбатченки, їхні матері не кажуть їм правду, бо тати або відбувають термін у вʼязницях, або спиваються, або лежать вбиті у землі… Це ще одна хвороба епохи, про яку мало хто говорить. 

Такі умови формують особливий клас людей — вовченят, відлюдників, які прагнуть, щоб їм дали спокій. Вони не бажають лізти в соціум, бо він їх маргіналізує і випльовує з себе. Такі діти — це наші знайомі і родичі, це ми самі. 

Допсихологічна епоха спілкування батьків і дітей — це те, про що пише Сергій Демчук. Він наче каже нам, погляньте, що стається з вашими дітьми після виховання, яке ви вважаєте правильним. Ті діти виростають і перетворюють в Тихіна. 

Зрештою під кінець нульових у нас було пів країни Тихіних, які вийшли зі своєї бульбашки на Майдан у 2013, там вони виросли і подорослішали. Там, разом з байдужістю, вони залишили дитячі травми, щоб будувати нову країну, щоб тішити столицю фестивалями та іншими подіями, а дітей виховувати вільними і свідомими своєї Батьківщини і власної гідності. 

Читайте також: Сергій Демчук: «Я б не називав свій твір спортивним романом. Ідеться більше про людські взаємини й пізнання світу»

Підтримати проект

Замовити книгу

Олена Лисенко

студентка, бібліотекарка, літературознавиця

author photo
poster