Чак Поланік "Карлик"

18.02.2016

Переглядів: 1936

http://chytay-ua.com/

Не знаю, наскільки український читач знайомий з творчістю Чарльза Майкла Поланіка (за іншою версією – Палагнюка), американця з українським корінням. А от що стосується світового загалу, якщо судити за відгуками на кшталт «збочена література», «ідіот, який пише про усілякі брудні штучки» та іншими, можна зробити висновок, що книги цього американця все ж таки досягли мети: при нього згадують і пишуть, про нього пліткують, деякі його романи привселюдно спалюють і втоптують залишки у бруд. У той же час їх обожнюють і радо приміряють на себе не лише образи персонажів, а й думки письменника і світогляд загалом.

Якщо взяти до уваги середньостатистичного книголюба, можна зауважити, що серед левової частки читачів зацікавлення у творчості американського автора не зайшло далі роману «Бійцівський клуб». Та й, якщо вже бути чесним, так званий «БК» далеко не всі дочитують до кінця, адже подібна проза, а саме – контркультурна проза, для нашої країни є чимось новим, чимось екзотичним, якщо не сказати жахливим. І це у той час, коли у тій же Америці Чак Поланік має неймовірний рівень популярності, не менший за той, яким на неньчиних обширах користується російська письменниця Дарина Донцова. Ну, а що тут поробиш? Ну не любить наша громадськість, коли який-небудь зухвалець без роду, племені і без мандата відверто висміює і знущається з неї, акцентуючи увагу на усіх притаманних загалу гріхах.

Нарікати на це можна довго. Та на щастя час не стоїть на місці і ситуація потроху змінюється. І ось, не дивлячись на кілька перекладених українською мовою видавництвом «Фоліо» романів Поланіка, автором нарешті всерйоз зацікавилася одна з найбільших компаній, яка віднедавна активно взялася за популяризацію в Україні актуальної світової прози.

Поки свіжоспечений переклад письменника готується до друку у видавництві «КСД», я гадаю, що не гріх буде розглянути попередні книжки автора, одну з яких я радо пропоную і рекомендую українському читачеві.  

Роман «Бійцівський клуб» свого часу справив на мене доволі неоднозначне враження. Для більшості моїх знайомих, які раптово знайшли себе у цьому творі, «БК» став справжньою і злободенною прозою, що яскраво висвітлює дозвіл на непокору абсолютно безглуздій державній системі з незрозумілими пересічним людям, і здебільшого молоді, цінностями. Вибухонебезпечний роман вплинув на свідомість молодих і непокірних українців не гірше, ніж на світову спільноту подіяла «Кухонна книжка анархіста». До згаданого, історія про Тайлера Дердена і його посіпак також мала вплив і на багатьох творчих осіб, серед яких, до речі, є модний і популярний письменник Сергій Жадан. Перечитайте його роман «Депеш мод» і одразу зрозумієте, про що йде мова. Загалом, згадані акти непокори – це лише один бік медалі. А з іншого боку, у цій книжці я побачив серйозний і якнайкращий посібник з керування сірою масою, натовпом, якому можна пообіцяти щось світле, приємне і примарне, і він заради вашої ж мети знесе усе к бісовій матері, тільки віддайте наказ. А ще час від часу підкріплюйте вірування підлеглих у світле майбутнє.

Що саме Чак Поланік намагався вкласти у свій роман, для мене залишилося загадкою, на яку він так і не відповів, не дивлячись на сотні інтерв’ю, статей і есеїв. Ймовірно, тут все стандартно і кожен має знайти у цій історії щось своє особисте. Власне, зі мною так і сталося. З того часу я став прихильником подвійності Поланікових книжок, у яких ніколи не буває одностайних думок та ідей.  

Роман «Карлик» (оригінальна і значно цікавіша назва – «Пігмей») винятком не став. На думку американських критиків, історія про засланого до Америки «козачка» і його команди – є непрямим продовженням «Бійцівського клубу». Їхня увага акцентується на тому, що у новому творі Поланіка бурю здіймають не аматори, а фахові терористи. Отож, заздалегідь спланована ними операція «Хаос» набуває значно ширшого масштабу. Пану Т. Дердену і посіпакам таке навіть не снилося. Крім підготовчого рівня персонажів, трохи змінився і сюжет роману. Нова історія висвітлює протистояння наддержав, однією з яких є США, а іншою – незрозуміла Імперія, літературне уособлення деяких країн третього світу. Гортаючи сторінки, іноді можна зауважити авторські натяки на те, звідкіля прибули спецагент Карлик і команда терористів. Серед приміток затесалися Індія, Китай і навіть Східна Європа, у образ якої автор, на мою думку, вписав щось середнє між колишнім СРСР і сучасною Росією. З поданої прозаїком інформації відомо те, що це високорозвинена у області тоталітарності країна, у якій рівень диктатури сягнув мало не рекордної за усю світову історію позначки. І от, перевтілившись у студентів за обміном між Америкою і Імперією, спецагенти починають діяти.

Сюжет роману крок за кроком я не описуватиму, бо читати буде нецікаво. Скажу тільки, що книжка – це доповідь, щоденник агента № 67 – Карлика, у якому він розповідає не лише про рівень життя, а і про звички американців, як всередині прийомної родини, так і загалом. До всього, він детально описує процес підготування до згаданої операції «Хаос», результат якої має накрити усі Сполучені Штати і принести у наш з вами світ комфорт, спокій і світле майбутнє.

Звична подвійність твору цього разу криється у розгляді під мікроскопом двох супердержав з абсолютно різними системами цінностей. Очима свого героя письменник бачить і порівнює усі плюси і мінуси життя як заляканого диктатурою авторитарного, так і демократичного суспільства, яке відверто зажерлося конституційними правами і оспіваною всюди уседозволеністю. Порівняння прохромлюють усі оті речі, з якими ми так чи інак зіштовхуємося щодня: побут, система виховання дітей, навчальні заклади, релігія, безпека небезпека, місце людини у соціумі загалом. Читаючи «Карлика», мимоволі замислюєшся над усім цим. Отож, якщо згадані у книжці приклади і ситуації не залишать вас байдужими, вважайте, що Поланік дістався цілі.

Улюблений багатьма стиль прози автора починається на перших сторінках роману з опису прийомних батьків, які зустрічають «студента» Карлика у аеропорту. З цієї причини, книголюбам, які жодного разу не тримали книжки Поланіка у руках, я хочу дати кілька порад.

1. Звикайте до бруду і брутальності, бо їх протягом твору буде багато.

2. Намагайтеся бути об’єктивним, неупередженим читачем. Для цього треба лише усвідомити, що крізь комфортну для нього призму прозаїк розповідає і примушує нас замислитися над буденними справами, які, якщо їх уважно роздивитися, можуть вразити своєї жахливістю.

3. Знайомство з творчістю українського американця краще за все починати з роману «Бійцівський клуб», бо у ньому добре висвітлені оті шляхи, якими письменник зазвичай любить мандрувати.  

До творів Чарльза Майкла Поланіка можна ставитися по-різному. Їх вільно любити, поважати і колекціонувати. Також їх вільно не любити, ба навіть ненавидіти. Словом, тут кожному своє, хоча прибічникам останнього я хочу нагадати вислів Оскара Уайльда: «Книжки, які люди вважають аморальними, – це книжки, які демонструють світові його ганебність».

Щодо мене, мені проза Поланіка колись так припала до смаку, що я навіть зробив письменника персонажем одного зі своїх романів. Ймовірно, взявши одного разу до рук кілька його книжок, я буду вимушений й надалі шукати інформацію про нові твори і статті автора. Це я робитиму хоча б тому, що Чак Поланік для мене досі залишається неперевершеним майстром соціальної, побутової прози і гострого слівця. Читаючи його романи, іноді з’являється бажання заволати: «До біса європейських псевдо-інтелектуалів з їхньою нікчемною філософією і хворою обережністю! Дайте нам вогню, дайте нам драйву! Ми хочемо жити, ми хочемо дихати на повні груди!»

Якщо у вас хоч іноді з’являються якісь подібні до моїх думки – пан Поланік до ваших послуг.

Слідкуйте за нашими найцікавішими публікаціями в соціальних мережах Facebook і ВКонтакті.

Олександр Завара

письменник, рецензент

author photo
poster