Правда не має значення. Тільки розповідь

01.06.2023

Переглядів: 649

http://chytay-ua.com/

Роман хорватського письменника Ігоря Штікса “W” нещодавно зʼявився у перекладі Наталії Хороз у чернівецькому Видавництві “Книги-ХХІ”. Це не просто роман, а справжній сценарій шаленого трилеру. Автор розкриває читачам правду крок за кроком, поступово віддає шматочки пазла, який формує наше уявлення про постсоціалізм Югославії, а ще ліві політичні рухи, засоби яких часто не виправдовують мету.

Оповідач-вивірка

Цей роман балансує на межі детектива. Молодий письменник Ігор Штікс зустрічає в Парижі дивного чоловіка, вихідця з його мертвої Батьківщини — Югославії та попри власну волю стає носієм його таємниць. Після загадкової смерті Вальтера Стіклера, Ігор вирушає на Балкани, щоб дізнатися останню волю старого й отримати невідомий спадок. Там він зустрічає потенційну дочку найбільшого ворога Вальтера — Тессу і в розповідях одне одному ці двоє намагаються докопатися до істини.

Але історія нелінійна. Ми рухаємось з героями в часі та опиняємось то у 2015 році, то знову в 1968… Оповідач — Ігор переповідає історію, яку йому розказав свого часу Вальтер, а частину зі своєї розповіді останній почув від свого найбільшого ворога Володимира. Це, до речі, чітка і досить тригерна алюзія на одного з батьків комунізму — більшовика Іліча. Про росію у романі теж згадують у найкращому світлі. Солженіцин, Анна Кареніна і ГУЛАГи — класика, одним словом.

Ці троє оповідачів, відверто кажучи, ненадійні наратори, їх слухати — ризикувати власною свідомістю. Бо з кожним новим поворотом провалюєшся дедалі глибше у вʼязке болото — політику, ідеології, стосунки та залежності. Коли Ігор розповідає історію Тессі, ми можемо контролювати текст, але згодом не зчуєшся, як наратором стає Ніхто. Чи це Вальтер так вправно веде нас лабіринтами своїх думок? Треба бути пильним.

Цей роман дуже кінографічний — особливо через сюжетні твісти. У момент, коли 90% пазлу зібрано, читач прозріває. А потім довго намагається змиритися зі своїм усвідомленням сюжету. Це апріорі чекає на кожного, хто бере до рук “W”.

Щодо назви. Тут немає великої таємниці — це знак, яким двоє друзів-братів Вальтер і Володимир поєднали перші літери своїх імен на маленькому хорватському острові й залили його власною венозною кровʼю V + V = W. Цей вияв юнацького максималізму згодом стане найвпізнаванішим символом лівацького тероризму. 

Ідеологічний тероризм

Перед читачами — європейцями, які добре знають історію, постає цілком реальна у 21 столітті проблема: ліві радикали беруть в руки зброю, щоб поборювати правих радикалів. Чи можна виправдати їхні дії, якщо жертвою став один з офіцерів гестапо, що вбивав мільйони людей під час Другої світової? Напевно так, бо це покарання і відплата за смерті невинних. А якщо жертви — це жінки й чоловіки, що просто йшли додому з роботи?

Головний герой роману Вальтер намагається розібратися, де межа адекватності радикальних настроїв і чи можна радикальність взагалі вважати прийнятною? Для цього він стає теоретиком і ховається за купою своїх книг, присвячених подібним дослідженням. А тим часом Володимир впродовж десятиліть чинить своє правосуддя й уникає правосуддя світу.

Ідеологія стає основною причиною розбрату і роздвоєності W — їхня дружба витримує любовний трикутник і ставить борг перед Батьківщиною (Якою? У них же її немає! Вони – громадяни світу) вище, ніж почуття до жінки. Читач застрягає у вирі політичних подій, які міцно сплітаються з життями героїв, почасти їх віддзеркалюють, а подекуди й заперечують.

Вам доведеться пригадати  Югославію, Косово, французькі революції 60-тих і 70-тих років, зруйнування берлінської стіни та війни курдів — події, яка дихає нам у потилицю. Доведеться розбити рожеві окуляри (скельцями всередину, аякже) і визнати, що війни й страждання ніколи не припинялася. 

Любов та інші хвороби

Вислів “ніколи знову” не важить аж нічого у той час, як держави стрясають війни, а мирні квартали страждають від терактів. Поки діти — плоди війни і їхня доля продиктована цим страшним статусом. Що виростає з тих дітей і чому їхня свідомість продукує любов у кайдани? Як їхні батьки мають любити їх, щоб виростити прогресивних, демократичних і нетоксичних громадян?

Любов у романі “W” особлива. Вона другорядна на фоні революцій і втеч, але не менш пристрасна чи захоплива. Почуття Ігоря, Вальтера і Володимира — це три яскраві історії нещасливого кохання.

У випадку Вальтера перемагає місія, а кохана лишається на маргінесі памʼяті. Проте цим жінка не обʼєктивізується, навпаки — вона сама здатна обирати й брати те, що їй потрібно. Кохання Володимира — натхненне романтичними історіями про бандитів під прикриттям, які заради коханої здатні пожертвувати власним становищем і майном. Проте він не жертвує, що не менш цікаво. А Ігор — людина нещасна. Він чимось нагадує героїв Жадана. Безвідповідальна та аморфна маса, на долю якої хтось сторонній звалює важку ношу, він якої не втечеш. Але й до кохання він не має багато вимог і амбіцій. Він приймає реалістичний кінець як єдино можливий.

Знаходить натомість дещо важливіше — дім, місце, де поховані рештки його вбитих батьків. Про це він роздумує впродовж всього роману: "Не той дім, який для нас приготували інші, а дім, який ми самі обираємо, проєкт, що його самі складаємо і власноруч будуємо. Цей дім мав особливий захист від корозивного ефекту спогадів” 

Проте корозія спогадів іноді перемагає і це ще один твіст роману.

Не залишає байдужим мовлення, яке перенесла з українських діалектів перекладачка, щоб відтворити колорит балканських говірок. “Люди з народу” розмовляють просто і щиро — а тому зрозуміло. І це ще один приємний бонус розслідування на цьому спекотному острові.

Читайте також: Славенка Дракуліч «Вони б і мухи не скривдили»

Замовити книгу

Підтримати проект

Олена Лисенко

студентка, бібліотекарка, літературознавиця

author photo
poster