Еманюель Ле Руа Ладюрі «Коротка історія клімату: від середньовіччя до наших днів»

Видавництво «Ніка-Центр», 2009. 144 с. Переклад з французької Андрія Рєпи

«Історія клімату пов’язана з нинішніми проблемами: парниковим ефектом і глобальним потеплінням. Але в першу чергу вона стосується, за визначенням, минулого, точніше, періоду від ХII–ХVІІІ ст. аж до наших днів»

Ми звикли, що історія – це наука про великі битви, революції та визначні події, біографії величних діячів і полководців, наукові відкриття та епохальні зміни. Проте, в поле зору істориків потрапляють і локальні події та менш знані герої. Не менш важливі дослідження з історії повсякдення, питання колоніалізму, нерівності та історії ідей, неповторних та поодиноких явищ та «зовнішній вплив» на людство, зокрема і природи. При цьому, сучасні науковці використовують міждисциплінарні методи та зв’язки, розглядають історичну подію з усіх можливих боків та у співпраці з іншими науками, ледь не «під мікроскопом».

Тому й не дивно, що західні вчені давно зацікавилися історією природи, як важливої складової історії людства. Уже не перша праця знаного французького вченого Еманюеля Ле Руа Ладюрі у цій царині (і як виявиться не тільки його одного) підтверджує надзвичайну актуальність цих досліджень на порозі сучасних кліматичних змін, що неодмінну впливають на вектор людського розвитку у майбутньому.

«Нова книга професора Ладюрі є не тільки одним з перших україномовних видань цього відомого автора, а й взагалі першим україномовним історико-кліматологічним дослідженням, яке з’явилося в Україні, що, безумовно, треба вітати»

Цікавим відкриттям для читача стане, що історію клімату вчені досліджують не тільки за типовими письмовими джерелами (хроніками, хронографами та літописами), статистичними даними, а використовуючи наукові методи дендрохронології (кільця стовбурів дерев вказують на їх вік чи умови росту та розвитку). Перш за все Ладюрі зупиняється на аналізі дат збору врожаю, зокрема винограду (появу окремої науки фенології), дослідження льодовиків та квіткового пилу. Не менш специфічним видається аналіз «церковних молебнів», як «не менш точний вимірювальний засіб, як і дати збору врожаю винограду».

«Стосовно періоду 1787–2000 рр., маємо гарне зіставлення між датами врожаїв на  бургундських виноградниках і виміряних температур у Парижі від березня до червня-вересня. Дати збору винограду віднині мають міжнародне визнання; їх вивчають і в Південній  Німеччині, і в Швейцарії, і в Італії...»

Не менш важливими явищами, які безпосередньо вплинули на всю історію Середньовіччя та Нових часів були «малий середньовічний оптимум» (МСО) та «малий льодовиковий період» (МЛП). Звичайно, що про ці кліматичні явища ви не знайдете жодної згадки у «класичних працях з історії», проте саме вище вказані «мінливості клімату» на думку Ладюрі приводили, як до піднесення певних держав та розквіту цілих епох («Каролінгське відродження», «епоха Готики») так і сприяли падінню імперії і ставали першими жаринами у вогнищах революцій та голодних бунтів («Велика Французька революція», «Весна народів»).

Також автор згадує про «мінімум Маундера» («сонячні плями») – певні періоди в історії, характеризується ймовірною й слабкою нестачею сонячного випромінювання та уможливлюють «максимум» МЛП.

«Хоча зими XVII ст. холодні, проте помічаємо під час мінімуму Маундера у 1685–1738 рр., вектор поступового та помірного потепління зимових засобів, ні на що не схоже потепління протягом останніх 500 років, і це незважаючи на випадки великих зим, як-от зима 1709 року»

Поряд із цим, французький дослідник коротко зупиняється і на інших поняттях історії клімату: «велика зима», «рік без літа», «відлига» та «вікно можливостей». Додаючи факти та детальну хронологію, Ладюрі схематично зупиняється на цих поняттях не даючи глибшого аналізу (та й не дивно – це ж лише коротка історія клімату), проте наводить цікаві та соковиті цитати із щоденників очевидців подій. Так, не випадково, що на сторінках читач знайде і згадку про Мері Шеллі та її культовий роман «Франкенштейн», який був написаний саме у «рік без літа».

Цього року Мері Шеллі, пересиджуючи дощі у своєму заміському будинку поблизу Женевського озера в компанії Шеллі та Байрона, дає літературне життя Франкенштайнові...

Дивно, що вчений жодного разу не згадав поняття «цикли Бонда» – закономірностям та циклічності природних процесів, які досить добре описані в іншій книзі з історії клімату фінського дослідника Маркуса Розенлунда «Погода, яка змінила світ», яка теж доступна для нашого українського читача. Слід звернути увагу, що Ладюрі у своїй праці розглядає «коротшу хронологічну стрічку», на відмінно від Розелунда, але детальніше та глибше ніж фінський вчений. Проте, спільною в обох книгах є згадка про виверження вулкана Лакі у 1783 році, який зовсім «ощасливив» багатостраждальну Європу.

Цікаво згадати, що цілих шість революцій у Західній Європі, які реєструє американський дослідник Роджер Бігелов Мерримен відбулися у 1640 –1650 роках та пов’язані з мінливістю клімату. На жаль, у праці Ладюрі мало згадок про Східну Європу, або вони зовсім відсутні. Зокрема, до «параду революцій» можна було б віднести і повстання Богдана Хмельницького 1648 року, яке переросло у Національно-визвольну революцію, де економічні причини мали теж вагому роль (неврожаї, несприятливі погодні умови?). Звичайно, про «спільний метеорологічний знаменник» цих подій говорити досить «натягнуто», проте Ладюрі вказує, що

«… починаючи від 1648 до 1650-1651 рр., загострює народне невдоволення у Франції, Великій Британії та Німеччині, як-от у Гессені, регіоні, який навесні та влітку спіткали надмірні опади, де врожаї зменшаться протягом трьох 1648/49/50 рр.»

Згадаємо, що не менше народне невдоволення у цих роках були і на болотах Московії, тому доречно історію клімату Європи розглядати у ширшому територіальному масштабі. Вартувало б включити країни центрально-східної Європи, і зокрема українські території, до між предметних досліджень таких понять, як «мінімум Маундера» та «МЛП», щоб мати більш цілісну та ґрунтовнішу картину. Не випадково, що Ладюрі зиму 1709 року називає «великою зимою», яка смертельним вихором пройшлася по всій Європі та досягнула і українських теренів. Наші історики не задумувалися, що на хід епохальної битви під Полтавою 1709 року, могла вплинути і найстрашніша «велика зима», якої не було протягом кількох століть. Тому питання «взаємодії клімату та української історії» залишається відкритим. Думаєте, варто братися?!

«Як твердить Юрг Лютербахер, у січні-лютому 1709 р. зареєстрували найсильніший холод за останні 500 років із нижчою на 3° середньою температурою в Європі та Західній Росії! Така зима може спостерігатися дуже рідко, як свідчать три останні століття. Беручи до уваги нинішнє потепління, «1709 рік» може статися лише раз на сто тисяч років!»

Читайте також: Про нації на фоні вимираючого клімату

Підтримати проект