Майже жива істота

Книжка не якогось конкретного автора, а просто книжка. Як предмет. Як жива істота. Як найкращий винахід людства. 

Мені подобається тримати в руках щойно куплену книгу. Подобається запах фарби і типографії. Подобається чути хрускіт книги, яку розгортають вперше. Подобається торкатися сторінок, відчувати їхню текстуру. Подобається розглядати сторінки, пильно, уважно, одну за одною, поглядом обмацувати заголовок, присвяту, епіграфи, вклейки, фото, схеми, пояснення, примітки до тексту, логотип видавництва чи серії, фото автора, слова редактора, відгуки і навіть цінник і штрих-код. Це тому я ніяк не перейду на читання електронних книг. Не маю нічого проти прогресу і розвитку технологій, які стосуються усього, окрім книг. Книгу я маю тримати в руках, маю дозволити собі розкіш читати її з олівцем, робити помітки, підкреслювати слова, виписувати цитати, а, головне, чути, як перегортаються сторінки, як ними шелестить вітер, бачити, як улюблені видання з часом втрачають блиск і новизну, як темніють сторінки від багаторазового перечитування-перелистування, але від чого книга стає все ближчою і ріднішою. Мене важко купити грошима, але страшенно легко книжками. 

В мене є книги багатьма мовами. Деякі з них я знаю напам’ять, деякі навряд чи колись прочитаю. Деякі старі і пошарпані, деякі нові і майже ні разу не розгорнені. Деякі з малюнками, деякі з картами, деякі з фото. І всі з буквами, і всі мої. Мені потрібно знати, що вони є. Навіть якщо я не буду їх читати. Я не обов’язково маю бути власником. Я можу і часто буваю тимчасовим держателем або хранителем. Прийде час, справжній хазяїн постукає в мої двері і забере свій скарб. А поки вони мої. І доки так триває, немає кінця нікому і нічому. Бібліотеку Борхеса ще ніхто не перечитав. 

***

Я часто пишу на полях і сторінках чужих книг. Мені часто кажуть, що так я їх псую. Я часто відповідаю, що не псую чужі книги, я лише псую папір, на яких ці чужі книги надруковані. 

Книжка – це не збірка аркушів. Стосик сторінок – це лише її форма. Книжка – це слова, а слова можуть втілюватися в будь-які форми. Купа склеєного чи зшитого паперу – лише одна із них. 

Книжку не можна зіпсувати нічим. Будучи написаною і завершеною, вона кристалізується, створює свій власний внутрішній світ і вже нікого туди не пускає. Жодні сторонні слова вже не можуть її покращити чи зіпсувати, де б ці слова не прозвучали і де б вони не були написані. Перед нами постає світ, творення якого вже завершено. І тепер цей світ здатен впливати на інше та інших, але ніхто і ніщо вже не здатні впливати на нього. Написана книжка – це і є кінець Історії.

Слідкуйте за нашими найцікавішими публікаціями в соціальних мережах Facebook і ВКонтакті.