«Диявол ховається в сирі», або книжка нелегальний мігрант

14.03.2016

Переглядів: 2499

http://chytay-ua.com/

Фото: focus.ua

Читати я люблю і книжки для мене означають багато. Є такі, які я не перечитуватиму ніколи. Є такі, які тягаю за собою роками, відкриваю на будь-якій сторінці і читаю, наче вперше. 

"Диявол ховається в сирі" Андруховича – то якраз одна з них. По своїй суті то вибрані ессеї 1999-2005 років, умовно розділені на 3 частини з відносно схожою тематикою. Її було придбано далекого 2006-го на Петрівці в "точці" з жовтою вивіскою "Українські книги". Куплено тоді навмання, і то було одне з найкращих "навмання", які можна собі уявити. 

"Диявола…" я регулярно читаю і перечитую вже ось майже 8 років. Збірка пережила 2 переселення в гуртожитку, майже річну вакацію в домашній бібліотеці і ось вже змінила третю прописку після тріумфального повернення в Київ. Тріумфального, бо довго вважалася зниклою безвісти і абсолютно невідомим чином з’явилася повторно на світ Божий з ящика моїх універських конспектів. 

Оскільки вона багато подорожує, то і виглядає відповідно. Обкладинка в книжки м’яка, цікава така: цупкий глянцевий папір, покритий якоюсь плівкою. Вона, та плівка, на кутиках починає вже відшаровуватися, завертається і надає моєму Андруховичу вигляду дуже поважного і трохи хіпстерського. До того ж, книжка клеєна і прошита, того в районі з 307 по 317 сторінки трохи розпадається. 

А ще мій "Диявол…" всередині весь підкреслений і виділений олівцем і маркерами: жовтим та зеленим, і несе на собі відпечатки шоколаду, мандарин і чаю. Може, воно і не варто їсти за книгою, але то я так їй свою любов і повагу висловлюю. 

Окрема історія в "Диявола…" і з закладками. Свою роль вони не виконують зовсім, і радше служать маркерами подій, а не сторінок. Станом на сьогодні в мене в книжці є: візитка магазину "Картографія", де продають карти, атласи, глобуси (ну от ЩО я могла там купляти???), банківська зарплатна карта, в якої термін дії закінчився, а викинути шкода, бо на ній малюнок красивий, квиток на 74-й потяг з Тернополя на Київ на 26.07 невідомо якого року, аркуш, вирваний з блокнота з логотипом Mac Center (то взагалі невідомо звідки, в мене в житті від надкушеного яблука нічого не було), картка-записник з цитатою (Все умирают. И поздно плакать, когда от человека осталось одно тело. Рейчел Кляйн, "Дневник мотылька". Бог його знає, що за книжка і хто така та Рейчел. Підозрюю, що наткнулася на цитату десь в неті) і, найголовніше: чек з гоанського супермаркету на 100 рупій! 

Так! До всього доброго, ця книжка в мене ще й нелегальний мігрант, бо без жодних віз і документів умудрилася злітати і в Індію і назад. Не те, щоб в мене було бажання криміналізувати сей фоліант чи добитися його потрапляння в чорний список міграційних служб всього світу, просто мені не вистачило розуму переглянути всі кишені-відділення чемодана перед тим, як ми з ним ламали голову над вічними питаннями: "Скільки футболок мені тре буде? Чи є сенс брати на Гоа кеди? І чого чемодан не має властивостей чорної діри?" Правда, з останнім варто, мабуть, до вчених йти, а от стосовно того, що валізи перед вильотом тре інспектувати, то однозначний лайвхак. Мало що в мене там могло бути! Та, фактично, бути могло все: від старих шкарпеток до гільз. Але валізи – то окремий світ, зараз не до них, хоча, мабуть, повернуся до цього питання пізніше. 

Я правда не знаю, чого та книжка для мене така важлива, але мені періодично просто хочеться взяти її до рук і потримати хоча б хвилину. Андрухович зробив одну паскудну річ: він досі не уклав чогось, що могло б назватися: «Диявол ховається в сирі - 2».

Слідкуйте за нашими найцікавішими публікаціями в соціальних мережах Facebook і ВКонтакті.

poster