Террі Пратчетт. Творець свого власного, особливого світу.

28 квітня святкує день народження один з найвідоміших письменників нашого часу – Террі Пратчетт, точніше, сер Теренс Девід Джон Пратчетт. Цю людину можна сміливо порівнювати з такими англійцями від письменництва, як Дж. Роулінг та Дж.Р.Р. Толкієн. Окрім походження Пратчетт так само, як і перші двоє, є творцем свого власного, особливого світу. Ми називаємо його Плаский світ, світу він більш відомий як Discworld.

«Плаский світ» – це цикл сатиричних романів, повістей та оповідань, які описують життя Плаского світу, його звичаї, науку, історію та традиції. Загалом же цикл налічує понад 40 як правило невеликих за обсягом, але глибоких за змістом і суттю творів. Плаский світ – це неймовірно яскравий, колоритний і трішки ексцентричний калейдоскоп персонажів, кожен з яких унікальний, особливий і неповторний по-своєму. В цьому світі преспокійно вживаються люди, чарівники, тролі, зомбі, вампіри, ельфи, вовкулаки, големи та інші не менш фантастичні істоти, іноді втручатися в діяння живих доводиться Смерті. Тут діють гільдії магів, злодіїв, жебраків та людей найрізноманітніших професій, тут у райдуги 8 кольорів, а сам Плаский світ – це диск, який лежить на спинах чотирьох слонів, котрі стоять на панцері великої черепахи, і все це разом несеться кудись крізь космічні простори.

Починаючи з 1983 року, коли світ побачила перша книга циклу, Пратчетт створив величезну галерею образів і понять. Його книги надзвичайно легко читати, вони веселі, дотепні, з абсолютно непередбачуваним, несподіваним і нешаблонним гумором. Автору не потрібні пафос, ідеальні персонажі і загальноприйняті кліше. Йому достатньо простих слів, а якщо якихось і не вистачає – то не біда! Пратчетт на те і творець, аби при потребі придумувати нові.

«Плаский світ» – це дуже легкі книги, які надзвичайно просто, зрозуміло і доступно розкривають найскладніші філософські питання буття. Це майже так само просто і трохи абсурдно, як «Автостопом по галактиці» («Путівник Галактикою для космотуристів»)  Дугласа Адамса, тільки набагато глибше і серйозніше. Так, Плаский світ – це смішне, сатиричне фентезі, але далеко не кожна «серйозна» книга може бодай наблизитися до Пратчеттівського magnum opus, до створених ним персонажів, світів і всесвіту в цілому.

А ще світ зобов’язаний Пратчетту появою одного з найцікавіших і найоригінальніших образів смерті в світовій літературі. Його звати Смерть, це трохи більше ніж двохметровий скелет, антропоморфна персоніфікація смерті чоловічого роду з назавжди застиглою посмішкою та блакитними вогниками вглибині порожніх очниць.

Загалом Смерть Пратчетта – це найдопитливіший і найдієвіший образ смерті в світовій культурі. Він любить котів, може хандрити і нудьгувати, йому цікаві люди і за найменшої нагоди Смерть прагне якнайближче їх пізнати, для чого може притягнути до власного дому рушник чи жовту гумову качечку для купання. Смерть вирощує капусту, рятує і вдочеряє людську дівчинку, любить проводити час з онучкою. Смерть може дозволити собі людські емоції, може задумуватися про сенс буття, може покинути свої прямі обов’язки і найнятися косити пшеницю.

Однак, не дозволяйте такій «людськості» ввести вас в оману. З косою чи без, видимий чи ні, а перед нами Смерть, один з чотирьох вершників Апокаліпсису, той, хто може дозволити собі дещо розвіятися, але ніколи не забуває, хто він такий, і для чого існує. Він просто робить те, що повинен робити. Недаремно Сьюзен, онука Смерті, говорить: «Те, що сиділо зараз навпроти, не було людиною. Воно було високе, гордовите, страшне. Воно було здатне підпорядкувати собі Правила, але це не робило його людиною. Це був страж біля воріт світобудови. Безсмертний за своєю суттю. Кінець всього».

Багато критиків резонно вважають, що образ Смерті – дуже правильне і стилістично виправдане рішення Пратчетта. Він створив собі персонажа, вустами якого може виголошувати найважливіші, найскладніші і не завжди приємні для людського вуха думки, які, проте, западають читачеві глибоко в душу своєю простотою, очевидністю і правдивістю.  

У «Музиці душі» (в іншому перекладі «Фатальній музиці») Смерть говорить, що іноді все, що можна зробити для людини, – це просто бути присутнім.

Так сталося, що з 12 березня 2015 року Террі Пратчетт вже не може просто бути присутнім поруч з нами. Він помер. Хвороба Альцгеймера, на жаль, не розбирається в літературі…

В книзі «Жнець» Пратчетт каже, що людину не можна назвати остаточно мертвою, поки не заспокояться хвилі, які вона підняла в світі, поки не зупиниться годинник, який вона завела, поки не вибродить поставлене нею вино і не буде зібрано посаджене нею зерно. А ще на сторінках тієї ж книги стоїть Смерть і дивиться, як танцює пшениця на вітрі. Звичайно, це всього лише метафора. Люди - це щось більше, ніж пшениця. І Пратчетт це знав. Добре, що він завдав собі клопоту народитися, добре, що він показав нам свій прекрасний у власному безумстві і водночас мудрий Плаский світ.

З Днем народження, сер Террі!

Слідкуйте за нашими найцікавішими публікаціями в соціальних мережах Facebook і ВКонтакті.