Софія Андрухович "Фелікс Австрія"

23.05.2016

Переглядів: 1343

http://chytay-ua.com/

Якось давно, коли читала відгуки і коментарі про на той час найновіший роман Ю. Винничука «Танго смерті», натрапила на гнівну тираду про те, що не можна так книжки писати, бо там половина слів незрозуміла, та й взагалі то не діло, коли через слово доводиться лізти в словник. Добре, якщо хоч є пояснення внизу сторінки, а як нема? Тому, гнівно підсумовував тоді автор, не треба писати книжки такою мовою, бо їх можуть читати тільки, цитую, западенці. І взагалі, всі книги мають писатися загальноприйнятою літературною мовою, так, щоб для всіх!

Кому як, але мені тоді стало смішно і водночас шкода автора того гнівного послання: людина фактично пограбувала сама себе, не зумівши зрозуміти і до кінця відчути дух і істину красу тієї книги. А вона ж прекрасна всім, насамперед мовою.

Чого я раптом згадала ту стару історію? Просто зовсім недавно прочитала нарешті «Фелікс Австрію» Софії Андрухович. Маю чесно зізнатися: пару слів шукала в мережі, значення деяких не важко було зрозуміти з контексту, але це навіть подумки не можна назвати «труднощами для читання», бо на ділі отримала величезне задоволення від роману, лінгвістичний кайф, так би мовити.

Так, мова – це справді найбільша окраса «Фелікс Австрії», і дуже радує, що не єдина. Окрім цілих розсипів діалектизмів, застарілих та маловживаних слів, справжню віддушину знайде тут кожен охочий до готування. Я навіть думаю, що підзаголовком до книжки Андрухович можна сміливо писати «Кулінарна енциклопедія Станіславова». Тут вам і страви, і назви, і як готувати, із чим подавати – словом, кулінари мають бути щасливими.

А ще одним підзаголовком можна може стати «Путівник вулицями Станіславова на межі ХІХ-ХХ століть». І дійсно, коли читаєш книгу, то, здається, можна помацати, понюхати і побачити кожен закапелок міста, з такою любов’ю, увагою і точністю з описує його авторка. Вишукані вілли, мощені каменем і потопаючі в багнюці вулиці, пишні парки, єврейський базар, святкові приготування, крамниці, кам’яниці та молодиці – це місто справді живе, воно дихає і заграє з вами. До речі, про молодиць: тогочасної моди в «Фелікс Австрії» теж дуже багато!

Не псують загальну картину і персонажі роману. Всі вони глибоко продумані, розкриті, намальовані всією палітрою фарб і відтінків. Тут немає однозначного кольору, зате є величезна гамма найрізноманітніших переживань і відчуттів. Далеко не всі герої – янголи, майже кожен має свій скелет у шафі. І це робить їх живими. Про таких персонажів читаєш, як про людей, котрі живуть поруч, або яких колись знав. Тому і життєва драма кожного відгукується у власній душі. Так, головних героїнь важко назвати позитивними персонажами, в них занадто багато заздрості, рабської покори, лицемірства, напищеності, гордині, пихи і комплексів, аби на таких рівнятися чи таким надміру симпатизувати. Але до дідька! Як же всебічно, глибоко і детально вони  продумані і, здається, наче пережиті авторкою! Ну а розв’язка цієї історії і цих навіки переплетених доль – чергова і особисто для мене неочікувана прикраса книги.

Дякую, Софія Андрухович! Три вечори з цією книгою були справжнім задоволенням!

Слідкуйте за нашими найцікавішими публікаціями в соціальних мережах Facebook і ВКонтакті.

Оксана Пелюшенко

Редактор рубрики «Книги», відповідальна за PR, твіттер (той самий адмін), смаколики і вазони в офісі.

Сторінка автора в Facebook

author photo