Емілі Локгарт "Ми були брехунами"

16.06.2016

Переглядів: 3348

http://chytay-ua.com/

Сама від себе не чекала, але я вперше прочитала книгу за півдня. Взяла, щоб в метро нудно їхати не було, а останню сторінку перегорнула вже ввечері. Так, я визнаю, що «Ми були брехунами» - це не «Війна і мир», її 200 з хвостиком сторінок читаються настільки легко і швидко, що аж сама здивувалася. Хоча найбільше, звичайно, захопив фінал. Я такого не чекала! Добре, що попередньо не читала ні відгуків, ні рецензій на книжку. Та що там говорити! Про існування і книжки, і авторки я взагалі дізналася десь з тиждень тому!

Ну ок, брешу, я бачила цю книжку на сайті КСД. Подивилася на обкладинку, подумала, що то чергове чтиво про і для підлітків про всякі там перші вічні кохання, вечірки і батьківські заборони. Словом, чогось рука до книжки, пардон, мишки, щоб замовити книжку, не потяглася.

Але, видно, книжкові боги вирішили, що я таки маю прочитати «Ми були брехунами» і через одну книжкову відьмочку закинули таки її мені в руки. Ну я а від таких подарунків долі не відмовляюся!

Отже, про книжку. «Ми були брехунами» - це розповідь про одну багату американську родину, яка пишається своєю історією і статусом в суспільстві, володіє власним островом і ще купою всього. Саме на цей острів все сімейство щоліта злітається, щоб попсувати одне одному нерви, подружити, полюбити, помріяти і робити все те інше, чим займаються гордовиті, високомірні товстосуми-аристократи.

Спершу книга – це і справді типове чтиво для підлітків, розповідь про красиве безтурботне життя красивих безтурботних дітей на красивому острові. Але чим далі читаєш, тим ясніше усвідомлюєш, що не все так просто. З туману оманливого лоску і благополуччя потрохи витикається айсберг замерзлих таємниць, брехні і самообману, щедро притрушений низькими людськими пристрастями і інстинктами наживи. І чим більше розсіюється туман, тим сильніше відчуття невідворотної трагедії. Хоча, якщо чесно, такого айсберга я не чекала. До дідька, то був справді крутий айсберг!      

Словом, до чого я веду: книжка, звичайно не шедевр, при бажанні багато до чого можна прискіпуватися. Але мені вона сподобалася. Легка, не затягнута, місцями смішна, місцями написана так, що здатна вичавити сльозу. Ну і фінальний акорд – розв’язка історії сім’ї Синклерів, яка стала найбільшою окрасою книги.

Чи буду я перечитувати роман Емілі Локгарт «Ми були брехунами»? Ні, не буду. Чи вважаю, що даремно витратила час на його читання? Ні однозначно! Я справді отримала задоволення, гортаючи його сторінки. Чи буду я радити друзям / знайомим почитати цю книжку? Так, однозначно!

Слідкуйте за нашими найцікавішими публікаціями в соціальних мережах Facebook і ВКонтакті.

poster