Хорхе Луїс Борхес "Вигадані історії"

08.06.2016

Переглядів: 2468

http://chytay-ua.com/

Дочитавши збірку оповідань Борхеса «Вигадані історії» (одну з найвідоміших і ключових в його творчості), я практично готова визнати, що це вища ліги письменницької майстерності. Не того, що мені аж так сподобалося, а того, що геніальне таки просте. Ось, полюбуйтеся: «Писати великі книги – справа трудомістка, але сенсу в ній мало; який глузд в тому, щоб розтягувати на п’ятсот сторінок те, що можна розповісти за кілька хвилин? Набагато ліпше вдавати, що такі книжки вже існують, і пропонувати читачеві їхнє резюме або коментар до них».

Це цитата з передмови до циклу оповідань «Сад з розгалуженими стежками». І в цьому таки справді щось є! Для чого тратити час на написання товстезних томів, якщо можна «переказати» ці умовні томи і розповісти значно більше історій, зачепити куди більше тем і проблем? Думаю, Борхеса певною мірою можна назвати найбільш «лінивим» чи то пак «енергозберігаючим» письменником, який без зайвих списаних аркушів одним невеликим оповіданням може передати більше, ніж деякі графомани всією своєю творчістю.  

Борхес не вважає за потрібне вправлятися в розлогих описах і діалогах, притаманних великим творам. Якщо цьому видатному аргентинцю потрібні описи чи діалоги, він просто наведе уривок з неіснуючої критики на неіснуючий твір, написаний неіснуючим автором. А ще така форма подачі, така уривчастість і недосказаність – це свого роду шпаргалка для кожного, мовляв, ось вам натяки, ось вам короткі перекази ненаписаних романів, ось вам розповіді про книги, яких немає, ось вам зарисовки поки що неіснуючих сюжетів і персонажів – беріть, користуйтеся, додавайте, розвивайте їх, творіть своє. Що це, як не щедрість, варта захоплення?

Якщо говорити про коротку прозу Борхеса, то захоплення варта не тільки його щедрість, а і вірність собі і своїй улюбленій системі образів, ключовими з яких є книги, бібліотеки, лабіринти та сни. Квінтесенцією усього цього можна сміливо вважати оповідання «Вавилонська бібліотека». Тут зібрані воєдино всі найулюбленіші Борхесові образи і метафори: бібліотека як прототип світу і всесвіту сама нагадує лабіринт, бібліотекарі, книги, пошук «головної» книги, книги, які «ведуть в нікуди», люди, які сліпнуть над книгами, шукаючи правильну букву… Це все так по-борхесівськи, що не відчути цього просто не можливо.

Бібліотека-світ логічна, чітко структурована і впорядкована, але в ній самій є місце випадковості, хаосу і безладу. Згадайте лишень, чи завжди ви кладете книгу на строго визначене для неї місце? Чи не піддаєтеся спокусі засунути її туди, куди легше дотягтися? Отак і зароджується хаос у бібліотеці, яка водночас є цілим світом, що не має ні кінця, ні початку і зациклюється сам на собі.

Другою пристрастю Борхеса є лабіринти. Любов до них автор втілив не тільки в численних відсилках і згадуваннях, а і в формі та структурі своїх збірок й оповідань. Борхес наче створює лабіринти слів, в яких блукають і його читачі, і персонажі, раз-по-раз вигулькуючи на сторінках «не свого» оповідання. Та про що тут говорити, якщо у Борхеса є навіть мелодія, схожа на лабіринт! Та й вся його творчість – це суцільний лабіринт слів, снів, образів, метафор і натяків, в якому вигадка і реальність настільки тісно переплелися, що розділити їх часто просто неможливо. Хоча, якщо чесно, то і не варто. Блукати лабіринтами Борхеса – це, може, і не найбільше книжкове задоволення, але точно штука, яку варто спробувати.

Слідкуйте за нашими найцікавішими публікаціями в соціальних мережах Facebook і ВКонтакті.

Оксана Пелюшенко

Редактор рубрики «Книги», відповідальна за PR, Твіттер, смаколики і вазони в офісі.

Сторінка автора в Facebook

author photo