Ельфріде Єлінек "Піаністка"

20.10.2016

Переглядів: 2136

http://chytay-ua.com/

Про своєрідність творів нобелівської лауреатки Ельфріди Єлінек я чула давно. І мене вони завжди до себе манили. Бо я, власне, люблю все небанальне, нетривіальне, таке, що бурхливим потоком виплескується за усталені рамки загальноприйнятого. І ось нарешті мої рученята дісталися до її знакового роману «Піаністка». Я знала, що це чтиво легким не буде, але те, що воно виявиться аж таким шокуючим, я ніяк не очікувала. Після прочитання книги у мене було відчуття, ніби хтось узяв стару, запрілу ганчірку, витер нею підлогу в туалеті і жбурнув її мені в обличчя. Огида, відраза, нерозуміння, презирство – ось які відчуття домінували в мені, коли я крокувала сторінками цього твору.

Головна героїня роману – Еріка Когут, майже 40-річна піаністка зі світу втрачених можливостей і великих сподівань. Незважаючи на змарновані молоді роки свого життя, вона все ще вірить у своє велике музичне майбутнє. Причому, очевидно, вона вважає, що для досягнення омріяних нею висот, достатньо самого її існування. Бо ж Еріка – такий коштовний діамант, що одним тільки своїм сяянням має звертати на себе увагу цілого світу. Насправді ж її життя убоге і безбарвне. Удень вона викладає у Віденський консерваторії, щиро ненавидячи своїх учнів і вважаючи їх майже всіх нездарами. Після роботи вона їде у трамваї з людьми, яких зневажає всією душею, а тому не втрачає можливості непомітно зробити їм якусь капость, збурюючи і без того неспокійний натовп втомлених людей у переповненому транспорті. А потім Еріка іде додому, де на неї чекає мати. І борони боже її дорослій дитині прийти пізніше встановленого часу...

Мати відчуває маніакальну необхідність тотально контролювати життя доньки. Від самого народження Еріки пані Когут-старша закутала її у міцний кокон хворобливих любові і опіки. Вона створила навколо доньки світ для двох – матері і дитини. І не дай боже комусь у цей світ втрутитися. Адже для матері Еріка – це прекрасна квітка, а всі навколо – отруйні випари, що знищують її дитину однією лише своєю присутністю біля неї. Особливо руйнівний вплив на її доньку можуть здійснити, звісно, чоловіки. Тому від цієї надмірності Еріку благополучно відгороджено. «Мати явно віддає перевагу тому, щоб її дитина тушкувалася і парилася у гарячих материних обіймах, а не у горщику чуттєвого кохання». У процесі прочитання стає абсолютно ясно, що Когут-старша сприймає Еріку як свою власність, як об’єкт беззаперечного підкорення. Єлінек називає оточення, яке мати створила для доньки, крихітним зоопарком для однієї особи.

У результаті Еріка виросла абсолютно асоціальною людиною із хворою психікою. Вона ненавидить людей, зневажає всіх навколо, відгороджується від усього світу за стінами власної оселі. «Вона почувається ізольованою від світу, бо її справді від усього ізолювали». Її вчинки бридкі і моторошні. Свою нереалізованість як особистості, члена суспільства вона компенсує, завдаючи собі фізичних ран і підглядаючи за інтимним життям інших людей. Читання таких епізодів не викликає позитивних вражень, а рука у такі моменти так і тягнеться зателефонувати доктору Фрейду.

Єдиним супутником життя Еріки, звісно, окрім матері, є музика. Та і та була їй традиційно нав’язана. «У цю нотну лінійку Еріка втиснута з раннього дитинства. Ці п’ять ліній керують нею відтоді, як вона здатна думати. Вона не може думати ні про що інше, крім цих п’яти лінійок. Разом зі своєю матір’ю вона перетворила ці ґрати у надміцну сітку приписів, правил, точних вказівок, і ця сітка обплутала її, ніби рожевий шматок свинячої шкіри на гачку м’ясника». Так вийшло, що мати зробила щеплення своїй дитині від негараздів цього світу вакциною музики, яка насправді виявилася отрутою, що потроху нищила її психіку.

Коли Еріка намагається стати хоч трохи нормальною людиною, дозволивши собі відчути природне почуття любові, виявляється, що вона відкинута матір’ю занадто далеко за межі нормальності. Вона не може просто прийняти кохання, віддатися почуттям. Звикла існувати під материним гнітом, вона бачить стосунки із чоловіком лише у насиллі і стражданнях. І ось саме тоді вилазять назовні її найстрашніші демони, витанцьовуючи гопак на свідомості читача. Ельфріда Єлінек без жодного сорому і завуальованості у деталях описує найхворобливіші і збочені фантазії героїні та найбільш відразливі і жахні епізоди її відносин із чоловіком. Вона, не вагаючись, вимащує мозок читача усім тим брудом, що породила понівечена психіка головної героїні. Часом хотілося просто закрити книгу, відкласти її якнайдалі і добре вимити руки з милом. Але, дякуючи моїй міцній психіці, я таки дочитала її до кінця і дізналася фінал цієї непростої історії, який виявився у дусі всієї книги.

Варто кілька слів сказати і про стиль авторки. По-перше, Єлінек уникає діалогів. Вона обрала описовий стиль оповіді. Лише зрідка у безперервному потоці описів виринає якась самотня фраза, оформлена прямою мовою. По-друге, письменниця часто загортає свою оповідь в певні образи і алегорії. І часом навіть доводиться трохи потрудитися, щоб докопатися до їх суті. Тільки подивіться, як витончено Єлінек натякає на немолодий вік героїні: «Його голос простягається над балансовою вартістю Еріки <…>». Або ж зацініть таке загравання зі словами: «<…> вона з нетерпінням чекає, аж поки її акції висококваліфікованого фахівця з музики виростуть на біржі життя». Смачно, чи не так? Від таких фразочок, якими рясно нашпигований роман, я отримувала справжнє естетичне задоволення. Мова Єлінек на диво манлива і магнетична. І це створює дивовижний контраст краси мови роману і огидності того, що в ньому відбувається.

Тож, як ви розумієте, ця книга зовсім не для легкого читання. Це твір для роздумів, аналізу, осмислення. І вже точно не чтиво для вразливих, чуттєвих панночок. Рекомендувати «Піаністку» кожному я, звісно, не можу. Але тим, хто любить копатися у людській психіці, безперечно, варто звернути увагу на цей роман. Головне – сильно не захоплюватися творами цієї авторки. Плід під назвою «Ельфріда Єлінек» треба вкушати поступово, бо великими дозами можна отруїтися.

Традиційно дякую всім, хто дочитав це нагромадження літер до кінця. Ви – мої герої!

Наталія Чернишова

Редакторка розділу Мистецтво, адмін Telegram (t.me/chytay).

Сторінка автора в Facebook.

author photo