Ерік-Еммануель Шмітт "Улісс з Багдада"

21.10.2016

Переглядів: 1726

http://chytay-ua.com/

Багато хто вважає Шмітта одним з найкращих сучасних письменників. Серед його найбільших «заслуг» називають лаконічність, відвертість і щирість оповіді, легкість, дотепність і не сильно завуальовану філософію. Зізнаюся чесно, мені важко судити про справедливість таких тверджень, тому що прочитала лише одну книгу автора, але навіть на її прикладі погоджуся, що все вищесказане там є.

На Читай.ua ви можете прочитати рецензії на твори "Оскар і Рожева Дама" та "Амнезія або Маленькі подружні злочини", ну а я читала «Улісса з Багдада», про нього і говоримо сьогодні. Отже, до роботи)

Кому читати: любителям Шмітта, цінителям тонкого гумору, глобалістам, антиглобалістам, любителям сходу і східного колориту (того, що арабський схід), прихильникам теорії про безсмертне кохання, пацифістам, гуманістам, особам, які панічно бояться ісламського тероризму, ісламським терористам.

Кому не читати: глобалістам, антиглобалістам, гуманістам, особам, які панічно бояться ісламського тероризму, людям в рожевих окулярах, людям з відсутнім почуттям гумору, фанатикам, ісламським терористам.

Про що?

Про хлопчину, якого звати Саад Саад, що англійською означає «сумний сумний», а арабською – «надія надія». Яке з цих значень правильне – не відомо, бо насправді в Сааді живе куди більше особистостей: він син, брат, закоханий, громадянин світу, іракець (чи як правильно назвати жителя Іраку?), мусульманин, борець за свободу, боягуз, читач заборонених книг… та хіба все перелічиш? Зрештою, всі ми такі – різні залежно від того, з якого боку дивитися. І особистості в нас живуть різні. Думаю, їх там більше, ніж нарахували Біллі Міллігану.  

Але повертаємося до Саада. Він живе в Багдаді в період розквіту диктатури Хусейна, переживає американські бомбардування, втрачає близьких людей і, зрештою, піддається на вмовляння матері і починає свій шлях до Лондона в іпостасі нелегального мігранта.

Звідки ростуть ніжки?

Якщо сильно пошкребти «Улісса з Багдада» Шмітта, то на білий світ появиться осяяний Гомер зі своєю «Одіссеєю» і зовсім тьмяно блисне «Улісс» Джойса, та й то передусім тому, що ноги в нього ростуть з тієї ж «Одіссеї». Певною мірою історія Саада – це розказана на новий лад історія Одіссея, який в дещо латинізованому варіанті став Уліссом. Проте, тут маємо величезну і принципово важливу відмінність: Одіссей повертається до…, Саад тікає від… Сам герой не втомлюється нагадувати про це, бо то, зрештою, є критично важливим.

Так само, як і Улісс, Саад повинен здолати безліч перешкод, подолати цілі розсипи труднощів і небезпек, аби добратися до омріяної Ітаки, роль якої цього разу виконує Лондон.

Ну і як і в епосі Гомера, тут маємо і розбурхане море, і страшний шторм, і вірних друзів-супутників, і своїх осучаснених Цирцею, лотофагів, сирен та циклопів, тільки, звісно, не названих прямо. Тому якщо давно читали сліпого грека, то перед читанням Шмітта не завадить трохи освіжити пам'ять. Хоча, не так то і обов’язково.

Тінь батька Улісса

Я не буду сильно зосереджуватися на образі Саада. Він справді дуже складний, дещо суперечливий, різносторонній і, що особливо радує, перебуває в постійному пошуку і розвитку. Ми зустріли наївного підлітка-ідеаліста, який прагне звільнення батьківщини від тоталітаризму і божевільного диктатора, а попрощалися з чоловіком, який пройшов крізь всі кола пекла і нарешті заявив, що його подорож закінчена. Це хороший образ. За ним цікаво спостерігати.

А проте, значно більше запам’ятовується образ батька Саада. Перша і найважливіша його особливість – це те, що він мертвий. Фактично, тут маємо щось наче привида батька Гамлета, але воно життєрадісне, дотепне, веселе, сповнене життєствердного оптимізму з ноткою здорового цинізму. Він не закликає сина до помсти, не прагне крові, а навпаки, всіляко підтримує «кров від крові своєї», змушує сина діяти, не тупцювати на місці, хоча виглядає така підтримка іноді доволі екстравагантно і специфічно. Читати їхні діалоги і суперечки – суцільне задоволення.

Це теж дуже хороший образ, він зайвий раз покликаний нагадати, що ті, кого ми любимо, не помирають і не зникають без сліду. Те, що ми їх не бачимо, нічого не означає. Вони завжди поруч. 

Бути чи не бути?

Точніше, читати чи не читати? Читати! Це невелика за обсягом книжка, читається легко і місцями навіть весело. Та й теми піднімає важливі. Зараз, коли питання біженців гостро стоїть в більшості країнах, «Улісс з Багдада» справді актуальна. Вона описує багато моментів, про які не говорять в новинах, і про які ми не знаємо.

Книжка також зайвий раз дає можливість переконатися, що люди бувають різними. Та чи завжди вдається зважати на цю «різність», особливо коли річ не про сотню-дві мігрантів, а про сотні тисяч? А що робити, коли ті, хто втікають від воєн і бідності, прибувши на «землю обітовану» не бажають жити за правилами цієї землі? І як допомогти тим, хто справді приїхав, хоч і нелегально, аби чесно працювати, щоб допомогти рідним? Питань багато, відповідей теж і більшість з них неоднозначні. Тому так, «Улісс з Багдада» читати варто!  

poster