Жовтень 2016. Що ми читали?

08.11.2016

Переглядів: 1871

http://chytay-ua.com/

Оксана Пелюшенко:

Жовтень виявився не сильно врожайним на кількість прочитаних книг, але багатим на їхню якість. Зокрема, дуже запала і сподобалася книга Іґнація Карповича "Сонька". Це коротка історія, але зачіпає вона дуже багато тем, мені цікавих: проблема мовної ідентифікації, мовне пристосуванство, пошук себе, оповідь про долю людей, яких перемолола Друга світова. Там багато речей, про які мені розповідали ще в дитинстві, і того книга виявилася дуже близькою. Словом, прочитати її раджу, а сама уважніше придивлятимуся до східноєвропейської літератури. Вона зараз дуже цікава і різноманітна.

Про другу важливу «жовтневу» книгу я ще не писала, скоро зроблю це, і то буде Елізабет Колберт та її "Шосте вимирання: неприродна історія". Насправді мене дуже зачіпає проблема знищення людиною власної планети, а книга Колберт – це 13 окремих історії, кожна з яких доводить, що найбільше Землі загрожують не астероїд чи інопланетяни, а найстрашніший вид-убивця – Хомо Сапіенс. Тому розвиненим цивілізаціям на нас немає необхідності нападати: достатньо почекати і ми все зробимо самі. В цьому питанні ми вже дуже близькі до успіху.

Також не можу не згадати про дві знакові особисто для мене події: лекції Матріарха української літератури (це я про Забужко) і читання її Патріарха (без зайвих слів – Андрухович). Це харизматичні, непересічні особистості, свого роду кити, стовпи і черепахи, жити з якими в одному часовому відтинку – це таки велика честь.  

Ну і трохи вихваляння: здається, знайшла книжку, яку шукала давно. "Шістка воронів" називається. Читати тільки почала, але підозрюю, що пару ночей спати не буду. Подобається поки що страшенно)

Саша Доморосла:

Читаючи у метро "Лялю" польського письменника Яцека Денеля, я двічі поїхала потрібну зупинку, настільки ця книга поглинає у себе. Якщо когось називають "вундеркіндом нової літератури", варто скептично ставитись до подібних заяв. Але усвідомлення того, що Денель написав настільки довершений роман у 26 років, просто не вкладається у моїй голові! Якщо більшість родинних історій написана про конфлікт поколінь, то тут все якраз навпаки, тут про потужний зв‘язок між ними. Залишимо літературні аспекти для рецензії, найважливішою є емоція.

Я читаю і згадую з яким непідробним захопленням я слухала у дитинстві розповіді моєї бабусі про свою молодість, про її батьків, котрі померли ще до мого народження, про батьків її батьків…  Історія моєї родини оживала для мене у цих розповідях. Впевнена, що ще довго залишатимусь під сентиментальними враженнями від цієї книги.

Станіслав Бондар:

Осінь ставить свої умови, й вони стосуються не лише теплого одягу чи наявності з собою парасолі у дощовий день. Осінь вимагає ще домашнього затишку та вдумливого читання. Тоді коли листя жовтіє минає літня суєта, немає поспіху, а за шелестом сторінок ховаються яскраві спалахи фантазії, які пробуджує власна уява під дією таланту автора книжки.

Одна з книг, котру я читав у жовтні – це щоденники Ернста Юнгера. В оригіналі, німецькою мовою, вони вийшли під назвою "Siebzig Verweht". Мені до рук потрапив лише один том цих щоденників, який охоплює період з 1971 до 1980 року. Можу сказати – це ідеальне читання для золотої осені. Стиль Юнгера, котрого зараховують до найбільших німецьких письменників та інтелектуалів XX століття – вишуканий, а тексти написані з магнетичним спокоєм, вони притягують та по волі вводять тебе у круговерть драматичної історії XX ст., котра тісно переплетена з біографією самого автора. Цікаво читати думки, коли вони щирі, точні та правдиві.

Ернст Юнгер був чесним автором від своєї першої книжки, яка була видана за власні кошти й була збіркою фронтових щоденників Першої світової війни під назвою "В сталевих грозах" (1920 рік). Вона приносить славу письменнику та була перевидана незліченну кількість разів. Нещодавно її переклав українською мовою Юрко Прохасько. Один з найвідоміших романів Юнгера "На мармурових скелях" (1939 рік) також є в чудовому українському перекладі Євгена Поповича. Однак більша частина творчості німецького письменника залишається маловідомою українському читачу, щоденники не складають винятку. Однак саме щоденники є хронікою епохи, свідком якої був Юнгер. Тут оригінальні думки межують зі спілкуванням з найбільшими інтелектуалами Європи, серед них і найбільші уми того часу, до прикладу такі як Мартін Гайдеґер чи Мірча Еліаде.

Юнгер на сторінках своїх життєписів шукає відповіді на світоглядові питання, він не боїться навіть коли йому за 70 шукати нові теми для зацікавлення. Однак захопленням всього життя для нього залишається ентомологія – наука, яка вивчає комах. Для такого хобі потрібна не аби яка любов до природи та вміння довго вичікувати та спостерігати. Саме такий погляд «із вершин своєї фортеці» робить Юнгера справжнім лицарем духу, який пройшов не лише через горнила двох світових воєн, а й сміливо відмежувався від режиму Адольфа Гітлера, коли той був при владі, так само стійко він перетерпів хвилю повоєнної критики. Ернст Юнгер – це мислитель-мандрівник, а його щоденники можливість вирушити в інтелектульну пригоду для кожного.

Паславська Мар'яна:

Цього місяця я читала небагато. Більше присвятила часу кінофільмам. А конкретніше фільмам за участю Меттью Макконехі. Обожнюю цього актора.

Щодо книг, то прочитала я аж дві. Точніше, одну книжку і одне оповідання.

Оповідання яке я прочитала, то це Стівен Кінг і його "Бабця". Читала російською, бо українського перекладу немає. Чому саме це оповідання? Слухала лекцію одного літературознавця, і він згадав про нього. А оскільки Кінга я люблю, то не прочитати його я не могла. Сподобалося, там усе як я люблю – жах, переслідування, містика, кров і крики. Старий, добрий Стівен Кінг.

А тепер про книжку. То був Прохасько "НепрОсті". Це переше, що я прочитала в Прохаська. В книгарні побачила цю книжку, прочитала передмову до неї, а оскільки її написала Забужко, то я одразу попрямувала до каси. Цій жінці я довіряю. Якщо вона радить щось читати, значить потрібно читати. Забужко поганого не порадить.

Книжка про мої улюблені Карпати. Точніше про Карпати які вони є, і якими могли б бути. Про мольфарків і "земних богів". Це нестандартний роман, але і сам Прохасько нестандартний письменник. Тому, вийшла така дивовижно “дивна”і одна у своєму роді книжка.  Важко описати про що саме вона, бо такого я ще ніколи не читала.  

Невеличка порада, не пропускайте передмову Забужко. Пані Оксана пише, що примітивно "розплутує" Прохаськів міфологічний код. Дай Боже усім так розплутувати, як Забужко.

І ще одна порада, ні в якому разі не примітивізуйте книжку до "інцесту", як зробила це комісія Книжки Року. Копайте глибше, і Прохасько відкриє вам надзвичайно багатий світ.

Ось такий був жовтень. А листопад відкриє нові книжки.

Редакція Читай.ua

Редакція сайту Читай.ua

author photo