Лі Бардуго "Шістка воронів"

Коли вони забрали в тебе все, ти знайшов спосіб перетворити ніщо на щось.

Є дві найпевніші ознаки, за якими я розумію, що прочитала хорошу книжку: я з жалем рахую кількість ще непрочитаних сторінок (якщо твір явно «не мій», то рахую з надією) і, прочитавши достойну книгу, відчуваю якесь дивне спустошення. Це важко пояснити, здається, наче з останньою прочитаною сторінкою втрачаю цілий світ, нехай навіть і вигаданий. Так, ніби мене виселяють з облюбованого місця і повернутися назад я вже не зможу.

Якоюсь мірою, зрештою, так воно і є. Коли читаєш продуману, глибоку, багатогранну історію, де немає плоских однозначних героїв, вчинків чи мотивів, де всього рівно стільки, скільки має бути, то і справді переносишся в інший світ. Я думаю, ті, хто читав історії Толкіена, Дюма, Діккенса чи Роджера Желязни, мене зрозуміють.  

А ще мене мають зрозуміти ті, хто читав книги Лі Бардуго. Я давно так глибоко і надовго не тонула в написаній історії, як це вийшло з її «Шісткою воронів». Це той дуже рідкісний випадок, коли непрочитані сторінки рахувала не з жалем, а з жахом від того, що їх залишилося так мало! Тому, без зайвих слів: Лі Бардуго, «Шістка воронів» і чому я вважаю, що ця книжка повинна бути прочитаною.  

Хто?

Лі Бардуго – американська письменниця, пише в жанрі підліткового фентезі, народилася в Єрусалимі, виросла у Лос-Анджелесі, зараз живе і працює в Голлівуді. Навчалася в Єльському університеті, займалася всім потроху, поки не вирішила стати авторкою бестселерів New York Times та USA Today.  І таки стала, написавши трилогію «Гриша» і Кеттердамську дилогію, більш відому як «Шістка воронів». Також пані Бардуго іноді можна почути на концертах її гурту.

Що?

«Шістка воронів» - перша частина Кеттердамської дилогії, дія якої відбувається після подій, описаних у трилогії «Гриша». Це ще одна частина цілісного фентезійного світу, створеного Бардуго, де є магія, відьми, мисливці на відьом, работоргівля, злодії і ще багато цікавих персонажів. Однак, це також абсолютно самостійний твір, тож не варто перейматися, якщо не читали попередніх романів авторки.

Сама ж Бардуго каже, що її «ворони» – це як «Одинадцять друзів Оушена», тільки трішки переосмислені.

Про що?

Про злодіїв. Про команду шістьох, яким треба проникнути туди, куди проникнути неможливо, вкрасти те, що охороняється як зіниця ока, вижити і вибратися. Але перш за все їм потрібно не повбивати одне одного. З одного боку, сюжет далеко не оригінальний (Голлівуд працює!), з іншого те, як ця історія розказана, як прописані і розкриті герої, заслуговує на захоплення. Забудьте про магію! Це майже повноцінний авантюрно-психологічний роман, коли вже й не знаєш, чого тут, власне, більше.

Не такий

«Шістка воронів» – це доволі нетипова історія. Почнемо з того, що герої тут – далеко не герої. Вони злодії, вбивці, зрадники і просто погані хлопці. Вони не планують врятувати світ. Їм просто хочеться отримати винагороду.

Тут немає пафосу. Персонажі далеко не ідеал, кожен зі своєю драмою та історією. Ці люди живуть у страшному місці і за страшними правилами. Тут немає напускного благородства, патетики і солодко-брутальних персонажів (була вже в нас одна сага, де з вампірів зробили пай-хлопчиків і дівчаток). Від них не варто чекати високих слів і безкорисливих вчинків. Тут є холодний розрахунок, власна вигода, хитрість, підступність, цинізм, жорстокість, злість і страх.

Тут також є любов і дружба, але про них не прийнято говорити, бо найменший вияв таких почуттів – це злочин, страшна, часто фатальна помилка, це просто недопустима розкіш! Але, тим не менше, тут є любов, і ніхто не знає, до чого вона може призвести і що породити.

Тут дуже красиво і глибоко прописані персонажі. Шість абсолютно різних характерів, мотивів і таємниць. Те, як вони взаємодіють, наскільки підпускають до себе інших, наскільки дозволяють розкритися собі, – це настільки продумане хитросплетіння, яке рідко коли можна зустріти. Те, що вони розповідають одне одному, – лише вершина айсберга, бо всередині кожен з воронів – це згусток болю, суперечностей, сумнівів і втрат; це вкриті шрамами душі, вилікувати які самотужки не здатен жоден з наших «благородних» злодіїв.

Тут до дрібниць продумана оповідь. Це той випадок, коли найневинніша фраза на початку вилізе ключовим аргументом в кінці. В книзі багато відсилок до минулого героїв, через які вони, власне, і розкриваються, але Лі Бардуго вводить такі відступи чи рефлексії настільки вчасно і доречно, що вони жодним чином не дратують і не виглядають зайвими чи затягнутими. 

Варто звернути увагу і на манеру розкриття сюжету. Каз Бреккер, геній кримінального світу і лідер воронів, не вважає за потрібне розповідати свої плани іншим, тому його спільники дізнаються про все поступово і частинами, а отже, читач перебуває в однаковому з ними становищі. Такий прийом дозволяє ще глибше зануритися в описані події, з тривогою вгадувати, до чого ж все це приведе, і з острахом та захопленням дивитися на Бреккера, єдиного, хто тримає в руках всі ниточки цього плетива. Хоча, як виявляється, навіть Каз не здатен передбачити всього…  

Як результат, ми отримали динамічну, захоплюючу історію з чудовими персонажами, прекрасною інтригою, карколомним і абсолютно непередбачуваним сюжетом, який обривається на найцікавішому місці! Закон дилогій, тут нічого не поробиш.

Радує лише, що продовження Лі Багдуго уже написала і дуже хочеться вірити, що видавництво VIVAT не змусить нас довго чекати на його появу українською. Це історія, яка повинна бути розказана до кінця.