Роман Іваничук "Орда"

26.10.2016

Переглядів: 3480

http://chytay-ua.com/

Серед столітніх дерев Диканського національного природного парку понуро стоїть одинокий дуб. За місцевими легендам той, хто доторкнеться до його кори, отримає у нагороду щастя та довголіття.

Не знаю, чи вірили в таку легенду двоє закоханих, які саме під кронами цього дерева призначали свої таємні побачення. Проте, старий дуб не приніс їм ні одного, ні іншого. Чоловік хоч і помер у 70 років, та життя його було аж ніяк не щасливим, а жінка, переживши російський полон, доживала свій короткий вік у стінах монастиря. Цими закоханими були Гетьман Війська Запорозького Іван Мазепа та його похресниця, молодша донька генерального судді Кочубея Мотря. І саме їхні образи взяв за основу для своєї книги Роман Іваничук, людина, яку по-праву можна назвати класиком СучУкрЛіту. 

Роман "Орда" був написаний Іваничуком в далекому 1992 році, на рубежі неспокійних десятиліть, які поклали край одній імперії і породили іншу, можливо, навіть гіршу. В книзі розповідається кривава історія знищення Батурина, міста, що в XVIII столітті було синонімом незалежної Української держави. Досить символічним є те, що ВСЛ вирішив перевидати цей твір саме у 2016, коли події, описані в ньому, стали ще більш значущими.

"Орда" Романа Іваничука – це не просто історично-драматичний роман з елементами містики. Це фантасмагоричний епос про надзвичайно складні намагання відбудови внутрішнього "Я" після несвідомої зради власним ідеалам. Це книга-сповідь, книга-одкровення, книга-пошук. Символи та образи сучасних подій, якими наповнені сторінки книги, тонко вплетені в мереживо історичного тла. І цей різносторонньо забарвлений клубок протиріч, напівнатяків та співставлень формує абсолютно унікальне полотно роману.

В "Орді" ви не знайдете екшену чи будь-чого, що б нагадувало динамічний розвиток сюжету. Події як такі відходять на другий план, все, що відбувається в книзі з головним героєм, лише підштовхує читача глибше вкопуватись у зашифровані на сторінках роману ребуси.

Одним із таких ребусів є колонія карликів, так званий "Майбутній рай". Колонія, що не має своєї науки, замість якої виступають мрії про світле майбутнє; не має армії, але вихваляється на весь світ про свою непереможність; не має своєї історії, але зациклена на статуях міфологізованого вождя. Нічого вам такий опис не нагадує?

Чи візьмемо для прикладу образ духовенства Києво-Печерської лаври, яке за змогу зберегти власні титули та примножити багатства без роздумів відрікаються від діянь Івана Мазепи і одні з перших піддають його ім’я анафемі. Нагадаю, що роман розказує про події ХVІІІ століття, а написаний був на початку 1990х.

І таких загадок та ребусів в книзі стільки, що і розгадати не сила. Та головне, на мою думку, це фінальний акорд, останнє одкровення, яке намагався донести до нас автор. І дуже хочеться вірити, що його слова про первородний гріх нашого народу - зраду своєї совісті - все таки не будуть пророчими.

Читайте, бо воно того варте. І пам’ятайте: надія залишається з нами завжди, навіть тоді, коли нам здається, що її більше немає. 

Читайте також: Роман Іваничук "Серед повені книг"  /   Роман Іваничук «Бо війна війною…»

Завжди Ваша,

Книжкова Відьма  

 

poster