Лі Бардуго "Шістка воронів"

15.11.2016

Переглядів: 3663

http://chytay-ua.com/

Коли вони забрали в тебе все, ти знайшов спосіб перетворити ніщо на щось.

Є дві найпевніші ознаки, за якими я розумію, що прочитала хорошу книжку: я з жалем рахую кількість ще непрочитаних сторінок (якщо твір явно «не мій», то рахую з надією) і, прочитавши достойну книгу, відчуваю якесь дивне спустошення. Це важко пояснити, здається, наче з останньою прочитаною сторінкою втрачаю цілий світ, нехай навіть і вигаданий. Так, ніби мене виселяють з облюбованого місця і повернутися назад я вже не зможу.

Якоюсь мірою, зрештою, так воно і є. Коли читаєш продуману, глибоку, багатогранну історію, де немає плоских однозначних героїв, вчинків чи мотивів, де всього рівно стільки, скільки має бути, то і справді переносишся в інший світ. Я думаю, ті, хто читав історії Толкіена, Дюма, Діккенса чи Роджера Желязни, мене зрозуміють.  

А ще мене мають зрозуміти ті, хто читав книги Лі Бардуго. Я давно так глибоко і надовго не тонула в написаній історії, як це вийшло з її «Шісткою воронів». Це той дуже рідкісний випадок, коли непрочитані сторінки рахувала не з жалем, а з жахом від того, що їх залишилося так мало! Тому, без зайвих слів: Лі Бардуго, «Шістка воронів» і чому я вважаю, що ця книжка повинна бути прочитаною.  

Хто?

Лі Бардуго – американська письменниця, пише в жанрі підліткового фентезі, народилася в Єрусалимі, виросла у Лос-Анджелесі, зараз живе і працює в Голлівуді. Навчалася в Єльському університеті, займалася всім потроху, поки не вирішила стати авторкою бестселерів New York Times та USA Today.  І таки стала, написавши трилогію «Гриша» і Кеттердамську дилогію, більш відому як «Шістка воронів». Також пані Бардуго іноді можна почути на концертах її гурту.

Що?

«Шістка воронів» - перша частина Кеттердамської дилогії, дія якої відбувається після подій, описаних у трилогії «Гриша». Це ще одна частина цілісного фентезійного світу, створеного Бардуго, де є магія, відьми, мисливці на відьом, работоргівля, злодії і ще багато цікавих персонажів. Однак, це також абсолютно самостійний твір, тож не варто перейматися, якщо не читали попередніх романів авторки.

Сама ж Бардуго каже, що її «ворони» – це як «Одинадцять друзів Оушена», тільки трішки переосмислені.

Про що?

Про злодіїв. Про команду шістьох, яким треба проникнути туди, куди проникнути неможливо, вкрасти те, що охороняється як зіниця ока, вижити і вибратися. Але перш за все їм потрібно не повбивати одне одного. З одного боку, сюжет далеко не оригінальний (Голлівуд працює!), з іншого те, як ця історія розказана, як прописані і розкриті герої, заслуговує на захоплення. Забудьте про магію! Це майже повноцінний авантюрно-психологічний роман, коли вже й не знаєш, чого тут, власне, більше.

Не такий

«Шістка воронів» – це доволі нетипова історія. Почнемо з того, що герої тут – далеко не герої. Вони злодії, вбивці, зрадники і просто погані хлопці. Вони не планують врятувати світ. Їм просто хочеться отримати винагороду.

Тут немає пафосу. Персонажі далеко не ідеал, кожен зі своєю драмою та історією. Ці люди живуть у страшному місці і за страшними правилами. Тут немає напускного благородства, патетики і солодко-брутальних персонажів (була вже в нас одна сага, де з вампірів зробили пай-хлопчиків і дівчаток). Від них не варто чекати високих слів і безкорисливих вчинків. Тут є холодний розрахунок, власна вигода, хитрість, підступність, цинізм, жорстокість, злість і страх.

Тут також є любов і дружба, але про них не прийнято говорити, бо найменший вияв таких почуттів – це злочин, страшна, часто фатальна помилка, це просто недопустима розкіш! Але, тим не менше, тут є любов, і ніхто не знає, до чого вона може призвести і що породити.

Тут дуже красиво і глибоко прописані персонажі. Шість абсолютно різних характерів, мотивів і таємниць. Те, як вони взаємодіють, наскільки підпускають до себе інших, наскільки дозволяють розкритися собі, – це настільки продумане хитросплетіння, яке рідко коли можна зустріти. Те, що вони розповідають одне одному, – лише вершина айсберга, бо всередині кожен з воронів – це згусток болю, суперечностей, сумнівів і втрат; це вкриті шрамами душі, вилікувати які самотужки не здатен жоден з наших «благородних» злодіїв.

Тут до дрібниць продумана оповідь. Це той випадок, коли найневинніша фраза на початку вилізе ключовим аргументом в кінці. В книзі багато відсилок до минулого героїв, через які вони, власне, і розкриваються, але Лі Бардуго вводить такі відступи чи рефлексії настільки вчасно і доречно, що вони жодним чином не дратують і не виглядають зайвими чи затягнутими. 

Варто звернути увагу і на манеру розкриття сюжету. Каз Бреккер, геній кримінального світу і лідер воронів, не вважає за потрібне розповідати свої плани іншим, тому його спільники дізнаються про все поступово і частинами, а отже, читач перебуває в однаковому з ними становищі. Такий прийом дозволяє ще глибше зануритися в описані події, з тривогою вгадувати, до чого ж все це приведе, і з острахом та захопленням дивитися на Бреккера, єдиного, хто тримає в руках всі ниточки цього плетива. Хоча, як виявляється, навіть Каз не здатен передбачити всього…  

Як результат, ми отримали динамічну, захоплюючу історію з чудовими персонажами, прекрасною інтригою, карколомним і абсолютно непередбачуваним сюжетом, який обривається на найцікавішому місці! Закон дилогій, тут нічого не поробиш.

Радує лише, що продовження Лі Багдуго уже написала і дуже хочеться вірити, що видавництво VIVAT не змусить нас довго чекати на його появу українською. Це історія, яка повинна бути розказана до кінця.  

Оксана Пелюшенко

Редактор рубрики «Книги», відповідальна за PR, Твіттер, смаколики і вазони в офісі.

Сторінка автора в Facebook

author photo