Чарлз Дікенс "Повість про двоє міст"

18.11.2016

Переглядів: 1874

http://chytay-ua.com/

«Я – воскресіння і життя. Хто в мене вірує, навіть коли помре – житиме. Кожен, хто живе й вірує в мене, не помре повіки.»

Дікенс – важковаговик світової літератури. "Другий після Шекспіра", як кажуть про нього в Англії. Тому написати повноцінний відгук на один з великих романів англійського майстра пера – не така легка справа. Однак творчість Авторів з великої літери тим і поживна, адже розуміння самого твору приходить вже після того як перегорнута остання сторінка книжки. Внутрішній резонанс від творчості Дікенса настільки потужний, що хвилі естетичної насолоди після читання не відпускатимуть довго. 

Роман «Повість про двоє міст» один з тих літературних творів, де письменнику вдалося подати цікавий сюжет в контексті подій епохального значення. Автор пише роман за всіма канонами Вікторіанської епохи, однак від цього сам художній текст не втрачає своєї універсальності.

Через своїй роман "Повість про двоє міст" Дікенс береться за непросту справу - художніми засобами переповісти одну з найскладніших сторінок європейської історії. Він робить це з апостольським поривом, вже у вступному слові до роману Дікенс обіцяє нам бути правдивим, адже він оповідаючи історію Великої французької революції опирається на достовірні джерела. Так само, як євангеліст Лука, на початку свого Євангелія, обіцяє Теофілу зі всією достовірністю написати історію земного життя Христа.

Такі збіги не випадкові. Дікенс у своєму романі розбирає найскладніші питання, він не боїться прямих відсилок до текстів, що вписані в історію людської цивілізації. Більше того, він не уникає складних тем, головною з яких є тема життя і смерті. З одного боку Дікенс чітко подає нам протилежності: добрі герої і погані, Париж і Лондон, хрест і гільйотина, експлуататори та експлуатовані. Але на то «Повість про двоє міст» і великий роман, що в ньому є й інша сторона, а все написане не таке просте, як здається на перший погляд.

Адже багато що єднає поганих героїв з добрими. Париж і Лондон не такі вже й відмінні між собою. А простий люд у своїй помсті мало чим відмінний від вельмож, які давно втратили людське обличчя. Між чорним і білим Діккенс виписує сіре тло у яке поринуло людство. Між рядків читається, що механізм точильного каменю вже запущений, поки, правда, ніхто не знає для кого точаться леза, але це не так важливо. Для натовпу немає різниці кого засудити – сьогодні герой, а завтра зрадник. Дядечко Гільйотен уже змайстрував свою диявольську конструкцію.

У романі виведена ґенеза терору. Вона напряму пов’язана з деперсоналізацією, коли система може перемолоти кожного. Вчора ти був людиною, мав ім’я, сьогодні ти - порядковий номер без імені. Так діяли всі найжорстокіші режими в історії людства.

Дана історія покликана показати не лише «сліпе» прагнення поневолених поквитатися. Вона демонструє, що всі тирани приречені на погибель, все зло, рано чи пізно, повертається до свого джерела бумерангом. В романі постійно присутній біблійний лейтмотив, виражений народною приказкою: «Що посієш, те й пожнеш». Тим і важливий та знаковий для історії людства день взяття Бастилії. Адже Бастилія не просто символ падіння тиранії, це ще символ визволення та оправдання кожного невинного, кого намагалася стерти в порох система. Однак невідомо чи Бастилія, проти якої ми боремося, не ховає в собі таємниць. Чи взявши штурмом цю вежу, ми не розкриємо скриньку Пандори. Чи будучи вільними фізично, ми не залишаємося її в’язнями духовно.

Важко говорити про історичні події, не будучи їх безпосереднім учасником. Однак саме через художню літературу для нас стає можливим пережити найдраматичніші моменти історії та відчути дух минувшої епохи. Ми пірнаємо у гущу подій Великої французької революції завдяки таланту Чарлза Діккенса. Він зумів переповісти нам всю трагічну гостросюжетність революційної боротьби, жодного разу не згадавши імен головних дійових осіб тієї епохи – Робесп’єра, Дантона, Сен-Жюста чи, врешті-решт, Жан-Поля Марата. Для Дікенса набагато більше важить смерть та жертва однієї людини, яка вміла щиро любити, яку відкинуло суспільство, яка перед смертю могла втішати інших. Саме ця смерть пояснить нам набагато більше від політичних інтриг та перепитій того часу. Королі, вельможі, всі кровопивці помруть, а той, хто віддав себе в жертву, житиме і даруватиме життя іншим.

Станіслав Бондар

Головний редактор, адмін Instagram.

Сторінка автора в Facebook

author photo