Книжкові підсумки 2016 року

08.01.2017

Переглядів: 3906

http://chytay-ua.com/

Редакція Читай.ua підготувала свої підсумки року про прочитані книжки.

Одразу попереджаємо, тексту багато! 

Мар'яна Паславська

2016 року я читала в своє задоволення. Не гналася за модним bookchallenge, бо вважаю, що книжки потрібно читати і насолоджуватися, а не хизуватися кількістю прочитаних томів. А щодо мого книжкового підсумку, то він виглядає так:

Розчарування року – таких немає. Серйозно немає. Бо ще на початку року постановила собі так – якщо книжка не подобається з перших сторінок, то я її відкладаю і не читаю. Не витрачайте свій час на не ваші книжки. Шукайте свої історії, своїх письменників і отримуйте задоволення від читання.

Відкриття року – Василь Махно і Юркі Вайнонен.

Розпочнемо з українця. Отже, Василь Махно – поет, есеїст, зараз проживає в США. І мені страшенно соромно, що про нього я дізналася тільки цього року. Бо його прозова збірка "Дім у Бейтінґ Голлов" – це те, що приносить задоволення від першого і до останнього речення. Я читала її, поринаючи в дивний спокій, повністю відчуваючи усі емоції автора. Усю меланхолію, неспокій, відчай і надію. Ідеально.

Юркі Вайнонен – письменник з сучасної Скандинавії, автор есе, романів і радіоп’єс. Дивакувата і химерна збірка “13 новел”. У ній прекрасне усе, навіть те, що потворне і викликає відразу. Направду. Я такого ще ніколи не читала. Навіть Кафка, як на мене, не такий дивний. Хочу нових перекладів від видавництва Комора.

Те, що не виправдало очікувань – Володимир Лис Соло для Соломії”.

Спочатку я прочитала Століття Якова, тому і від цієї книжки очікувала чогось такого, такого надзвичайного. А натомість розчарувалася. Я не скажу, що книжка погана. Ні, усе в стилі Володимира Лиса. Хороша мова, письменник уміло веде читача у своїй історії, але як там багато драми. Її там дуже багато. Мені її було Забагато.

Закоханість року – Тарас Прохасько НепрОсті”.

Я отримала від цієї книжки просто колосальне естетичне задоволення. Вона магічна, магнетична, неперевершена, справжня, цілюща… тут можна підбирати тисячі прикметників, але тільки прочитавши НепрОсті, одразу стає усе зрозуміло. Бо Прохасько написав справжню історію, котра порве на маленькі клаптики ваше сприйняття літератури. Там весь Всесвіт.

Очікування року – роман від Забужко.

Я цілий рік чекала новий роман від Забужко. Не дочекалася. Чекатиму в 2017-му.

Найдовше читання – Мічіо Кайку Фізика Майбутнього”.

Це книжка, яку я читаю уже 5 місяць і ще не дочитала. Є дві причини. Перша – деякі слова, терміни я вперше бачу, тому змушена просити допомоги в Гугл. Друга – читаю книжку раз в тиждень і то тільки декілька сторінок. І найголовніша причина – читаючи про те, що нас очікує в далекому майбутньому, і дивлячись з вікна своєї квартири на те, як комунальники на своїх доісторичних машинах ремонтують дорогу під час злива, мені стає і смішно, і страшно. Але книжку таки планую дочитати в 2017 році. Бо вона цікава. 

Станіслав Бондар

Рік, який минає, завжди залишає на духовному балансі як позитивні, так і негативні враження. Книжки переважно викликають та множать позитивні емоції. Згадка про приємне читання – це память про знайомства, зустрічі та подорожі. Моменти, в які залишаєш всі справи та клопоти й береш до рук книжку, – моменти блаженства. Повільне та вдумливе читання – це бунт проти сірої буденності.

В читацьких лабіринтах 2016 року мені пощастило зустріти яскравих авторів. Були книжки, як потрапляли до рук в потрібний та слушний час. На початку року, коли за вікном погода відлякувала суперечками морозу та сирості, Елізабет Ґілберт допомагала відірватися й помандрувати Італією, Індією та Індонезією.

А літом, коли сонце смажило понад 40-градусною спекою, а вид з вікна моєї тимчасової спальні виходив на завод «Азот», мене тримала в тонусі проза Стрінденберга. В його «Червоній кімнаті» можна відчути, що таке безвихідь, і як біжить морозом по шкірі шведський депреснячок. Для пейзажів Луганщини ще той фон.

Коли мене в 2016 році втомлювали дуже мудрі та товсті книжки й не хотілося братися за новий «талмуд» й вишукувати, що хотів сказати між рядків автор, тоді на допомогу приходив Вальтер Скотт та Артуро-Перес Реверте. Хороші та цікаві сюжети, які дарують приємні миті насолоди від художнього тексту.

Як з користю використати довгу дорогу в міській маршрутці? Ні, не слухати розмови, суперечки та нарікання пасажирів. Можна просто читати літературні шедеври й уявляти себе в набагато кращому та добрішому світі. Одним з моїх друзів в дорозі був Валер’ян Підмогильний. Його «Місто» виявилося набагато цікавішим, ніж вид на місто, яке відкривалося з вікна маршрутки.

Так і головний мій літературний товариш 2016 року – Ернст Юнґер, який привносив у життя чіткість та стоїчну ясність. Читання його щоденників допомагало рівно пройти круті життєві повороти. Мене набагато більше стали цікавити чергова інтелектуальна головоломка та нова оригінальна думка Юнґера, ніж найтрендовіша новина на Фейсбуці. До його щоденників можна повертатися постійно. Такі тексти не лише прочитуються, але й продовжують жити з тобою. Забираю їх у новий 2017 рік. 

Оксана Пелюшенко

Минулий книжковий рік був доволі різноманітним і нерівномірним. Я знову не потрапила на Форум Видавців, зате дуже порадував Книжковий арсенал і лекції Забужко. Знову не прочитала і половини запланованого, але із задоволенням перечитала те, про що і не задумувалася ніколи. Ну а якщо підбивати якісь підсумки, то для мене виглядати вони, мабуть, будуть так: 

Відкриття року
Беззаперечне і найвагоміше відкриття – Галина Пагутяк! Соромно, але про цю письменницю я дізналася зовсім недавно. І вона неймовірна! Ні на кого не схожа, абсолютно самобутня, безмірно проста і водночас дуже глибока. Її тексти густі і щільні, її слова зачіпають, дивують, змушують перечитувати прочитане. Психологізм її героїв вражає, їхня реальність і її містицизм іноді просто лякають. Один із найсильніших прозаїків нашого часу особисто для мене.

Якщо говорити безпосередньо про книги, то тут було багато і всякого. Зокрема, встигла пустити сльозу над «Сонькою» Карповича, поскреготіти зубами від безсилої люті над «Моє ім’я – Маріте» Шляпікаса, і дуже потішила мене Лі Бардуго та її «Шістка воронів»! Це фентезі, але мені сподобалося! Сподобалося, як розкривалися персонажі, сподобався світ, в якому відбувається дія, його продуманість і збалансованість. Словом, дуже чекаю на продовження.

Книга-шок року

Ярослав Мельник і його «Маша або Постфашизм». Дуже суперечливий, дуже відвертий, місцями огидний і відразливий текст, але якимось чином він не відпускає до останньої сторінки. Так, канібалізм, людські, пардон, сторячі, руки і ноги в супермаркетах, випорожнення і купа голої плоті і фізіології. Але так, іноді все оте – єдиний спосіб донести щось до наших лінивих і заплилих жирком комфорту і нудьги мізків.

Невиправдане сподівання року

ЗУМС. Це не є поганий роман. Просто це книга, яка знову викликала в мене синдром завищеного очікування. Я вже давно чекаю на того Кідрука, який просто приголомшив мене «Ботом». А ЗУМС… ЗУМС непоганий. Але передбачуваний і затягнутий. В ньому є страх, а наприкінці навіть жах, але надмірна деталізованість і в дечому навіть передбачуваність не дали того, чого мені хотілося, – мене не налякали.

Тотальне розчарування року

Паскаль Кіньяр, «Carus або Той, хто дорогий своїм друзям». Перша книга за дуже багато часу, яку я недочитала просто тому, що вона нецікава і нудна до плюс безмежності.

Жанр року

Нон-фікшн. Не тому, що я прочитала аж так багато науково-художньої літератури, а тому, що я її взагалі почала читати. Поки що в фаворитах «Шосте вимирання», але «Чому нації занепадають» я ще не дочитала, тому всяке може бути.

«За що???» року

«Забуття». Це навіть більше "За що???", ніж премія Ділана. Ну не вважаю я, що це – книга року! Мені сподобалася лінія Липинського, але її практично повністю знівелювала невротичка з незрозумілими мотивами і причинами, яка особисто у мене окрім роздратування не викликала нічого. До речі, як виявилося, Євген Стасіневич теж вважає, що «Забуття» найбільш переоцінена книга року. І то дуже добре, значить, не здалося. 

Слава Славський

2016 рік не був плідним на прочитані книги, не дивлячись на те, що наш сайт почав активніше працювати і, відповідно, потрібно його наповнювати.

Книги. Був Шкляр і його хоробра отаманша “Маруся”, від таких історій про повстанців проходять мурахи по шкірі. Був Ерік-Емманюель Шмітт і три новели про три світові релігії, “Діти Ноя” та “Оскар і рожева пані” сподобалися, розповіді про Ібрагіма та квіти Корану немовби не вистачає розв'язки. А ще Р. Чалдині “Психологія впливу”, Джонатан Сафран Фоер Страшенно голосно і неймовірно близько”. Влітку поставив собі мету — прочитати всього Ремарка. Це мені не вдалося ще й досі, декілька творів залишаються на майбутнє. Якщо узагальнити, то кожна з прочитаних книг по своєму цінна, одна більше бере за емоції, інша спонукає глибоко задуматися.

Взяв собі за практику перечитувати книги, цього року це були “Чорний ворон”, Робін Шарма, декілька творів Романа Іваничука. Відкриваючи уже колись прочитаний твір, знаходиш багато моментів і думок, яких не помітив з першого разу.

Окремо виділю Ошо — його книги для мене, як біблія для “щирих” християн, якщо можна так виразитися.

Події. В минулому році відвідав два фестивалі літературного спрямування: в травні — міжнародний фестиваль оповідання “Intermezzo”, в листопаді - “CodaFest”, обидва проходили у Вінниці і залишили позитивні спогади. Можна лише подякувати організаторам і маю надію, що в найближчі часи і ми з нашою командою щось подібне організуємо, є в кого вчитися та брати приклад. Також побував на декількох презентація Юрія Руфа, Шкляра, Кідрука, Логвиненка та інших, як в рамках вище згаданих фестивалів, так і окремо організованих різними гарними людьми.

Є така традиція на початку року ставити високі цілі на майбутнє, як життєві, так і літературні. Тому ставте цілі та досягайте їх.

Анастасія Почекутова

2016-ий був цікавим та насиченим роком. Звісно, не все було так добре, як би того хотілось, але однозначно було що згадати і що читати. Так збіглося, що в основному я читала сучасну українську літературу, тому і підсумки мої будуть про неї. Отже, поїхали!

Книга року: «Тамплієри» Сергій Жадан. Чи думала я колись, що оцінюватиму поетичну збірку як найкращу книгу року? Навряд чи. Але відколи мені до рук потрапили «Тамплієри», все решта перестало мати значення. Ця збірка, що вийшла 2016 року у видавництві Meridian Czernowitz, з перших акордів вразила своєю щирістю та глибиною. І може багато хто зі мною не погодиться, заперечивши, що «Тамплієри» - не найсильніша книга Жадана, але те, що вона найчесніша, сумнівів не викликає. Збірку прикрашають ілюстрації Олександра Ройтбурда, українського художника з Одеси, чиї роботи ціняться у всьому світі. І цей на перший погляд дивний симбіоз поета та художника створив нескінченно щільне полотно символічної канви, що переплітаючись химерними візерунками, у свідомості читача створює зовсім інше бачення книги. Бо в один момент, сам того не чекаючи, ти починаєш читати малюнки, як вірші, і вірші, як картини.

Відкриття року: «Забуття» Таня Малярчук. Книга, яка цього року виборола титул «Книги року BBC» стала першим твором Тані Малярчук, який я прочитала. І кажучи відверто, якби не абсолютно крута та до непристойності стильна обкладинка від ВСЛ, я певно пройшла б повз неї, адже авторка до цього була мені зовсім незнайома. Але як кожна порядна київська пані, я маю непереборне бажання оточувати себе гарними речами, що й привело до купівлі «Забуття». Чи я пошкодувала? Ні секунди! Історія про В’ячеслава Липинського, якого ще називали поетом від політики, надовго застряне у мене в голові, а в 2017-му я точно потішу себе ще однією книгою авторки.

Екшн року: «Зазирни у мої сни» Макс Кідрук. Про ЗУМС, здається, не писав тільки лінивий. Це справді гарна та драйвова історія. І якщо зараз в мене почнуть жбурляти каміння, бо це не такий Кідрук, до якого всі звикли, то я просто розкрию парасольку, відвернусь від заздрісників і напишу плаката: «Вперед, Максе!». Бо, може, він в цій книзі інший, але точно не гірший. 

Нон-фікшн року: «Як писали класики» Ростислав Семків. Перша ластівка новоствореного київського видавництва «Pabulum» з’явилася на книжкових полицях майже вкінці року. Легка для читання та надзвичайно поживна для мізків, ця книжка просто створена для тих, хто хоче та мріє писати. У виданні безліч прикладних порад від класиків зарубіжної літератури, таких як Агата Крісті, Джордж Орвелл, Рей Бредбері, Курт Воннеґут, Мілан Кундера, Маріо Варґас Льйос та Умберто Еко, ґрунтовний аналіз їхнього життя та творчості від Ростислава Семківа і просто нескінченний потік натхнення.

Це, звісно, лише мала частина того, що читалось та запам’ятовувалось в минулому році, але це точно ті книги, які я візьму з собою у 2017-ий.

От таким був мій книжковий 2016 рік. Попереду нові цілі та нові книжки. Не знаю, що саме чекати від року півня, але те, що він буде насиченим та яскравим, я не сумніваюсь! 

Редакція Читай

Редакція літературного порталу Читай

author photo
poster