Уривок із книжки Івана Андрусяка "28 днів із життя Бурундука"

02.07.2017

Переглядів: 2782

http://chytay-ua.com/

П’ять років тому вперше побачила світ повість Івана Андрусяка «Вісім днів із життя Бурундука». Ця трохи кумедна, трохи розбишацька, а трохи задумлива історія зі шкільного життя, в якій герої – сучасні українські школярі з їхніми справжніми проблемами, приколами, ідеями, капостями, пригодами… Повість потрапила до короткого списку «Книжка року ВВС-2012», а в 2013 р. навіть до престижного каталогу найкращих дитячих книжок світу White Ravens («Білі Круки»).

Однак, вже чотири роки цієї книжки на ринку немає. «Той наклад давно закінчився, – розповідає письменник Іван Андрусяк, – а нового видавництво, в якому книжка тоді виходила, вже не мало змоги зробити. А мене весь цей час про Бурундука запитують! Діти про нього пам’ятають, у бібліотеках книжку застати нереально – вона весь час "на руках". Мало того: більше десяти бібліотек мені повідомили, що Бурундука в них банально… вкрали! Для автора це, звісно, круто, коли читачі крадуть його книжки, – але краще видати книжку наново, щоб вона була доступна всім».

Саме так  зробили у видавництві «Фонтан казок». Однак, тепер «8 днів…» перетворилися на «28 днів із життя Бурундука». Разом із першою повістю до нового видання ввійшли ще три історії з життя кумедного, товстенького, але кмітливого й наполегливого школяра Івася Бондарука на прізвисько Бурундук – дві нові, а ще одна ґрунтовно зредагована автором.

Ілюстраторка книжки, художниця і поетеса Ганна Осадко, не стримує позитивних емоцій в процесі роботи – і це видно в її малюнках, створених у так званому коміксовому стилі. 

«У 2012 році я проілюструвала книжку «Вісім днів із життя Бурундука», – розповідає художниця. – Минуло кілька років – Бурундук підріс, змужнів і з’явилися нові історії про нього. І це було прекрасно! Я читала – і дивувалася, і реготала, і сумувала. А потім багато-багато малювала. Майже 150 ілюстрацій! Мені цікаво було не лише вигадувати, як виглядають персонажі, а й як вони дорослішають, адже між Бурундуком у першій книзі та Бурундуком у четвертій – зо п’ять років різниці!»

Уривок із книжки Івана Андрусяка «28 днів із життя Бурундука»

Свою сестричку, попри всі її капризи, я, звісно, дуже люблю, але в неї є одна серйозна вада – вона дівчинка! Я такого не замовляв, та що тут удієш… Сестричка – це на все життя, й нікого не обходить, капосна чи ні. Хоч як, а мусиш миритися!

…Ну, так – я замовляв братика. Малий ще був, років зо п’ять, певно, мав – принаймні до школи й не збирався. І мені страшенно хотілося братика, щоби я був не сам, а мав із ким у футбол грати. 

Але тоді я ще не знав, звідки беруться діти. 

Авжеж, тепер я геть усе про це знаю! А тоді ще вірив усяким казкам, які нам батьки розказують, – ніби лелека їх у капусту приносить, і все таке…

Тож одного разу тато взяв мене до себе на роботу. Здається, то була субота, коли садок не працював, а татові й мамі чомусь треба було працювати. І вони вирішили, що в татовому кабінеті я зроблю менше шкоди, ніж у мами на лекції.

Тато сидів за своїм комп’ютером, а мене посадовив за сусідній, саме вільний, увімкнув мені якусь гру й попросив не заважати. Я грався, тато працював – і тут йому за чимось треба було вийти з кабінету. А в нього на столі одразу кілька телефонних апаратів стояло, і один із них був цікавий такий: без кнопочок і без диску зовсім – лише слухавка на коробці, та й усе. І я чомусь вирішив, що з такого апарату можна зателефонувати, куди собі забажаєш…

Ну, підняв я слухавку. В ній щось пікнуло, клацнуло, і дивний голос каже мені звідти:

– Так!

– Еее… Це лелеки? – питаю я.

– Лелеки? – здивувався голос. А потім подумав і підтвердив: – Ну, так. Лелеки…

– Як добре, що я до вас додзвонився! – кричу я в слухавку. – Я давно до вас додзвонитися хотів!

– Навіщо? – питається голос.

– Та як же навіщо?! – у свою чергу дивуюсь я. – Ви ж дітей приносите! То я й хотів вас попросити: шановні лелеки, принесіть мені братика! Щоби я мав із ким у футбол грати…

– Гм… – замислився голос. – Ну… Гаразд, – вирішив нарешті. – Принесемо.

– Справді-справді принесете?

– Справді-справді принесемо. Чекай, – і в слухавці забібікало.

Я, радий-радісінький, швиденько примостив її на важіль і кинувся назад до своєї гри.

Що було далі, я вже й не пам’ятаю, – але потім з’ясувалося, що насправді я зателефонував не до лелек, а до татового начальства. І воно, начальство, пересміявшись, викликало тата й розпорядилося негайно виконати моє замовлення. З такої нагоди пообіцяло навіть платню підвищити…

Певно, тато дуже-дуже старався – бо перестарався. І замість омріяного братика народилася в мене капосна сестричка.

Так що з футболом мені ще із дитинства не щастить…

Замовити книжку можна безпосередньо на сайті видавництва «Фонтан казок».

Редакція Читай.ua

Редакція сайту Читай.ua

author photo